Золоті яблука

В сім‘ї було три дочки. Дві вийшли заміж і покинули батьківську хату, а найменша, Марійка, залишилась з матір‘ю та батьком. Вона була найвродливіша з сестер, та, на жаль, не мала щастя. Не встигли відгуляти весілля середньої сестри, як померла мати, і батько привів собі нову жінку. Та недовго прожив з нею. Мачуха знущалась над Марічкою, батько сумував за першою дружиною, та так і собі пішов на той світ.

Нікого тепер не мала Марійка, хіба що корову. Раненько завжди виганяла її на пасовище, давала найсвіжішої трави і виливала їй своє сирітське горе. А мачуха була така зла, що псів бродячих і то більше любила за неї, знущалась як тільки могла.

Одного разу каже Марічці:

⁃ Ти, неробо, тільки мій хліб дарма їси, а робити нічого геть не хочеш. Як поженеш сьогодні корову пасти, то виткай мені на пасовищі з павутини біле полотно. А як не витчеш, то не вертайся додому.

Сіла Марійка на пасовищі і гірко плаче. А корова підійшла до неї і людським голосом питає:

⁃ Марійко, чого ти плачеш?

⁃ Як же мені не плакати, коли мачуха наказала мені на пасовищі виткати їй з павутини біле полотно, а я ткати не вмію.

⁃ Не плач. Подивись мені за ліве вухо і візьми, що тобі треба.

Пригнала дівчина корову додому, поклала полотно на столі, і лягла спати.

Мачуха здивуалась, де вона таке білесеньке полотно взяла. Наступного дня каже їй:

⁃ А сьогодні, лежибоко, принеси-но мені синього шовку. А як не принесеш, то додому не вертайся.

Втекла би Марійка геть від злої мачухи, та шкода їй корову залишати. Сіла на пасовищі і гризеться, що ж тепер робити.

⁃ Чого зажурилась, Марійко? - питає її корова.

⁃ Та як мені не журитись, коли мачуха наказала принести синього шовку, а де ж я його візьму?

⁃ Не гризись. Подивись мені в праве вухо і візьми, що тобі треба.

Прийшла ввечері мачуха, а шовк лежить на столі. Дивується, як то Марійка всі її забаганки виконує. Наступного дня відправляє дівчину з коровою на пасовище і наказує принести червоного оксамиту.

Не знала Марійка, що зла мачуха тихцем прийшла за ними на пасовище, сховалась у кущі, і слухає, як вони з коровою розмовляють.

Пригнала дівчина ввечері корову додому, а мачуха каже:

⁃ Завтра будемо ту корову різати, бо вона мало молока дає.

Вибігла Марійка на двір, та так гірко заплакала, шо аж небо засмутилось. Аж дивиться - йде незнайомий дідок.

⁃ Чого ти, дівчино, плачеш? - питає.

⁃ Як же мені, сироті, не плакати, коли нікого не маю на білому світі, тільки корову, та й ту мачуха хоче зарізати.

⁃ Не плач, дитинко, сльозами не поможеш. Як заріжуть корову та будуть розбирати кісточки, то ти візьми одну і посади в грядку.

Зробила Марійка так, як дід казав. На другий день на городі виросла яблунька, пишно зацвіла, а на третій день виросли на ній золоті яблука.

Коли хтось чужий підійде і хоче золоте яблучко зірвати, вона гілля підіймає і не дає. А як тільки Марійка підійде, то вона гілочки опускає, щоб Марійка зірвала яблучко.

Якось проїжджав вродливий парубок, а сирітка сиділа під яблунькою. Потягнувся, щоб зірвати золоте яблуко, але яблунька гілля підняла високо, і він побачив Марійку. Так вона йому сподобалась, що каже:

⁃ Якщо ти не проти, я би одружився з тобою.

Марійці теж той парубок сподобався, і вона каже:

⁃ Дай йому яблуко, яблуне.

Яблуня заховала їх під гіллям, і вони вдвох стали рвати золоті яблука. Як обірвали всі до останнього, хлопець посадив ії в свою бричку і повіз до себе додому.

А наступного дня побачили на свому городі яблуню. То вона вночі перейшла за Марійкою. Ще довго вона там росла і родила золоті яблука. Може, і тепер родить, якщо вони ще живуть.