Казка вигадка смішна про ведмедя – ласуна

Цить, синочку, спати треба,

Сяють зорі серед неба;

Коло тебе мати ляже,

Щось до сну тобі розкаже –

Казка ось тобі смішна

Про ведмедя – ласуна.

В пасіці старого Гриця

Солоденько бджолам спиться;

Спить, не знає сивий дід,

Що в садок заліз ведмідь,

Носом чує меду запах

Аж мороз іде по лапах.

Пасічник з ведмедя славний

(знають це усі віддавна)

Лапу швидко простягає,

Шапку з вулика скидає,

Набирає меду в жменю,

Пхає в рот, мов у кишеню,

Смокче, лиже, крекче, ссе,

Що аж кудлами трясе.

Смокче, лиже – ні не досить!

Вуйко вулика підносить

І, неначе чай з горняти,

Ну ж медочок попивати……

Мед солодкий, аж пече

По кожусі вниз тече

Ну, вже годі! Наситився –

Вулик ще один лишився,

Більше з’Їсти вже не сила,

Огортає жаль бурмила:

З’їсти це – даремний труд,

Як його лишити тут?

Під паху бере він вулик

І тихенько, щоб не чули

Ні собаки, ані люди,

Ні старий Гривко із буди,

Чимчикує в темний дім

У проваллі лісовим .

Хоч смачний медок на губи

Та болять від нього зуби…

Вуйко ж наш такий удався,

Що з дантистами не знався

І, хоча міцний, мов дуб,

Мав один дірявий зуб.

Люто в щоці закрутило,

На хвоста присів бурмило;

Розриває болість щоку,

То згори вертить, то збоку,

Сльози із очей кап – кап,

Гине вуйко – товстолап.

Каже білка: Був ведмідь,

А тепер він що? Дивись!

Жаби вуйка не впізнали,

У болото повтікали.

По землі бурмило в’ється:

Ой, не видержу, здається,

Болю не перенесу,

Вмру напевно без часу.

Радьте, друзі із діброви,

Миші, їжаки і сови,

Хто б мені в пригоді став,

Хто б мене полікував.

Кажуть друзі із діброви,

Миші, їжаки і сови:

Рада проста, справа чиста –

Йди, ведмедю, до дантиста.

Дятель близько тут живе,

Він майстерно зуби рве.

Дятел добре знає діло,

Дзьобом хап за зуба вміло,

Смик – і зуб уже його!

Та обидва враз (ого!)

В різні сторони з пенька

Повалились сторчака.

Очуняв якось бурмило,

Та на серці щось немило,

Зажурився не на жарт:

Що ведмідь без зуба варт?

Хто його боятись буде:

Птахи, чи зайці, чи люди?

Став крота ведмідь прохати :

Дай пораду, пане-брате !

В мене є важка жура:

Де був зуб, тепер діра.

Чим же, – каже, – їсти буду,

Як печеню роздобуду?

Кріт у чорнім кожушку

Обізвався на пеньку:

Кинь, ведмедю, кинь журитись,

Я піду під землю ритись,

Може золото добуду,

Будеш мати зуб без труду.

Хто то втішно лісом йде,

Хто танцює і гуде?

То ведмідь отак гуляє,

Зуб блискучий в пащі сяє.

Кріт і дятел – добрі друзі,

Буде плата по заслузі.

Відтоді бурмило грубий

Доглядає пильно зуби:

До дантиста часто йде,

Чи нема тріщини де.

Має щітку, пасту має,

Чисто зуби вимиває,

Бо, як зуби добрі й чисті,

То й солодке можна їсти.

Спи, маленький, все вже спить:

Дятел, білка і ведмідь.

Казочку скінчила мати,

Той тобі вже треба спати.

Попід вікна ходять сни-

На добраніч, спи, засни.