Казка як зайчик лікував зубки

В одному зеленому лісі жив маленький Зайчик. Він був веселим, непосидючим і страшенно нетерплячим. Щойно вранці розплющував очі, як одразу вистрибував із ліжечка й поспішав надвір.

Умиватися Зайчик не любив, а чистити зубки йому здавалося зовсім нудною справою.

— Навіщо витрачати на це час? — казав він. — Краще швидше побігти на галявину!

Тож щоранку Зайчик першим приходив до улюбленого місця, сідав серед трави й чекав на друзів.

Чекав хвилину.

Другу.

Третю.

Нікого.

— Ну де ж вони всі? — невдоволено бурмотів він. — Скільки можна збиратися!

Одного ранку все повторилося.

Зайчик прибіг на галявину, а там було порожньо.

Він походив туди-сюди, кілька разів оббіг старий пеньок, пострибав через невелику калюжу, а друзів усе не було.

Нарешті на стежці з’явився Їжачок.

Він неквапливо йшов до галявини й щось весело наспівував.

— Їжачку! — вигукнув Зайчик. — Чому ти так довго? Я вже сто років на тебе чекаю!

— Я зовсім не довго, — відповів Їжачок. — Просто вранці в мене є справи.

— Які ще справи?

Їжачок почав загинати пальчики:

— Прокинутися, застелити ліжечко, вмитися, почистити зубки, поснідати. А вже потім можна йти гуляти.

Зайчик скривився.

— Ох, як нудно! Навіщо витрачати стільки часу на вмивання й чищення зубів? Я прокинувся — і відразу сюди!

Їжачок похитав головою.

— Це неправильно. За зубками потрібно доглядати, інакше вони можуть захворіти.

— Мої не захворіють! — упевнено заявив Зайчик. — Вони в мене міцні.

— Усі зубки потребують догляду.

— Не вірю!

Саме тоді на галявину прибігла Білочка.

— Білочко! — одразу звернувся до неї Зайчик. — Скажи, ти щоранку чистиш зуби?

— Звичайно!

— І тобі не шкода часу?

Білочка здивувалася.

— А чому має бути шкода? Мені потрібні здорові й міцні зубки. Як же я без них горішки гризтиму?

Незабаром прийшли й інші лісові друзі.

Виявилося, що всі вони вранці чистять зубки.

Зайчик тільки лапкою махнув.

— Які ви всі серйозні! Годі говорити про зуби. Краще граймося!

І друзі почали веселитися.

Вони бігали галявиною, грали в квача, перестрибували через маленький струмок і шукали найгарніші лісові квіти.

Зайчик носився швидше за всіх.

Незабаром сонце піднялося високо, і настав час обідати.

— До зустрічі! — сказала Білочка й побігла додому.

— Я теж зголоднів, — сказав Їжачок.

Друзі один за одним розійшлися.

Зайчик уже збирався йти за ними, коли раптом згадав про дещо цікаве.

Він засунув лапку до кишені й витяг цілу жменю цукерок.

— А мені навіть додому йти не треба! — зрадів він. — Ось і мій обід!

Їжачок, який ще не встиг далеко відійти, озирнувся.

— Ти збираєшся обідати цукерками?

— А чому б і ні? Вони смачні!

— Ти й так їси забагато солодкого.

— Ну то й що?

— Якщо постійно їсти солодощі й не чистити зуби, вони можуть зіпсуватися.

Зайчик засміявся.

— Знову ти про зуби! Кажу ж тобі: вони в мене чудові!

Щоб довести це, він підскочив до яблуні, зірвав стигле червонобоке яблуко й голосно сказав:

— Дивись!

Зайчик широко відкрив рота й відкусив великий шматочок.

І раптом завмер.

— Ой…

Яблуко випало з його лапок.

— Що сталося? — стривожився Їжачок.

— Зуб…

Зайчик обережно торкнувся щоки.

Раптом біль став ще сильнішим.

— Ой-ой-ой! Зубчик болить!

Він сів просто на траву й заплакав.

— Як же боляче!

Їжачок присів поруч.

— Не плач. Потрібно звернутися до лікаря.

— А він не сваритиметься?

— Думаю, ні. Але зубчик треба показати обов’язково.

— А куди йти?

— До тітоньки Сови. Вона лікує всіх лісових звірят.

Зайчик одразу занепокоївся.

— До лікаря? А раптом там буде страшно?

— Я піду з тобою, — запропонував Їжачок.

Удвох було значно спокійніше.

Друзі рушили лісовою стежкою до великого дуба, у дуплі якого тітонька Сова облаштувала невеличку лікарню.

На дверях висіла табличка:

«ЛІКАРКА СОВА. ЛІКУЮ ЛІСОВІ ЗУБКИ».

Їжачок постукав.

— Заходьте! — почувся зсередини лагідний голос.

Тітонька Сова посадила Зайчика в зручне крісло й уважно оглянула його зубки.

— Так-так… А скажи мені, Зайчику, ти чистиш зуби вранці та ввечері?

Зайчик опустив вушка.

— Не дуже…

— Що означає «не дуже»?

— Ну… майже ніколи.

Сова підняла брови.

— А солодощі любиш?

— Дуже.

— Часто їси?

Вушка опустилися ще нижче.

— Часто.

— Тоді зрозуміло, чому зубчик захворів.

Зайчик злякано подивився на лікарку.

— Ви зможете його вилікувати?

— Звичайно. Головне — не боятися й виконувати мої поради.

Тітонька Сова взяла свої маленькі лікарські інструменти й узялася до роботи.

Зайчик спочатку хвилювався.

Він міцно тримався лапками за крісло й час від часу поглядав на Їжачка.

А той підбадьорливо усміхався.

Незабаром усе було скінчено.

— Готово! — сказала Сова.

Зайчик здивовано кліпнув очима.

— Уже?

— Уже.

Він обережно торкнувся щоки.

Зуб більше не болів.

— Ура! Дякую вам!

Тітонька Сова усміхнулася.

— А тепер найважливіше. Щоб ми з тобою не зустрічалися через хворі зубки надто часто, за ними потрібно щодня доглядати.

— Я буду!

— Зуби треба ретельно чистити вранці та ввечері. А після їжі корисно прополоскати рот водою. І солодощів краще їсти не надто багато.

Зайчик серйозно слухав.

— А якщо я знову не захочу чистити зуби?

Сова хитро примружилася.

— Тоді згадай, як сьогодні болів твій зубчик.

Зайчик одразу схопився за щоку.

— Ой, ні! Такого я більше не хочу!

— Ось і домовилися.

Дорогою додому Зайчик був незвично мовчазним.

Нарешті він сказав:

— Їжачку…

— Що?

— Ти мав рацію.

Їжачок усміхнувся.

— Щодо чого?

— Щодо зубів. І щодо ранкових справ теж.

Наступного дня Їжачок прийшов на галявину й здивувався.

Зайчика там не було.

Минуло кілька хвилин.

І ось на стежці з’явився його друг.

— Доброго ранку! — весело вигукнув Зайчик.

— А чому ти сьогодні не перший?

Зайчик гордо показав свої чистенькі зубки.

— Бо я вмивався, чистив зуби й нормально поснідав!

— Невже?

— Так! І знаєш що? Я зовсім не запізнився. Галявина нікуди не втекла.

Їжачок засміявся.

Незабаром прибігла Білочка.

— Зайчику, ти сьогодні якийсь особливо веселий.

— А ще в мене чисті зуби! — похвалився він.

Відтоді Зайчик більше не вважав ранкове вмивання й чищення зубів марною тратою часу.

Щоранку й щовечора він брав свою маленьку щіточку й старанно чистив зубки.

Цукерки він теж не перестав любити, але тепер знав, що солодощі краще їсти помірно, а замінювати ними звичайний обід — зовсім невдала ідея.

І коли хтось із маленьких лісових мешканців казав:

— Не хочу чистити зуби! Це нудно!

Зайчик одразу відповідав:

— А ось тут я можу розповісти одну історію…

І починав розповідати про яблуко, хворий зубчик, мудру тітоньку Сову та день, коли сам нарешті зрозумів: кілька хвилин щоденного догляду набагато приємніші за зубний біль.