Жадібний вовк

Жив колись у своєму лігві один Вовк. Своє житло він ніколи не лагодив і не прибирав. Воно було брудне, старе – тільки й диви, що розвалиться!

Проходив якось повз вовче лігво Слон. Трішечки зачепив дах, він і похилився.

– Пробач мені, будь ласка, друже! – сказав Слон Вовкові. – Я ж ненавмисно. Я зараз усе полагоджу!

Слон був на всі руки майстер і не боявся роботи. Узяв він молоток, цвяхи і полагодив дах. Став дах міцніший, ніж був.

Еге! – подумав Вовк. – Та він мене, мабуть, злякався! Спершу переді мною вибачився, потім сам мені дах полагодив. А примушу я його поставити мені новий будинок! Якщо боїться, то послухається!

– Стривай! – закричав він на Слона. – Ти що ж це? Ти думаєш мене так легко позбутися? Збив мені дах набік, абияк його цвяшками приколотив і хочеш втекти? Ану будуй мені новий будинок! Та швидше, а не то я тебе так провчу, що ти довго мене пам'ятатимеш!

Нічого не відповів Слон, почувши такі слова. Він легко схопив Вовка поперек тулуба та й жбурнув його до ями з гнилою водою. А потім сів на вовчий будинок і розчавив його.

– Ось тобі новий будинок! – сказав Слон і пішов.

– Нічого не розумію! – здивувався Вовк, трохи оговтавшись. – То він мене боявся, пробачення просив, а потім таке вчинив... Нічого не розумію!

– Дурепо ти! – прокаркав Старий Ворон, який усе це бачив, – ти просто не бачиш різниці між боягузтвом і чемністю!