Земля Небувалія

Жив-був один чарівний світ, який називався Земля Небувалія. У цьому чарівному світі жили не лише люди, а й чарівники, грізні вовкулаки чи дружні маленькі гноми. Чарівники викликали дощ, коли були довгі дні посухи, або допомагали людям, коли вони хворіли, стіни королівства охороняли могутні лицарі разом із чарівниками.

Король Флоріан та його сини принци не лише були оточені багатством, славою та владою, але й допомагали всім своїм людям чи іншим створінням. У цьому чарівному світі також жили маленькі гноми, які мешкали в лісах. Ці маленькі чоловічки, кожен з яких не більший за мізинець, мали у своєму світі особливу роль. Кожного разу, коли був повний місяць і вовкулаки виходили зі своїх схованок, гноми вирушали до королівства та його сіл, щоб попередити людей про небезпеку. Кожен мусив сховатися і вимкнути світло. Ці вовкулаки найбільше реагували на шум і світло, і коли всюди було тихо, ми були в безпеці від їхньої люті.

Одного дня гноми Тім і Мартін блукали лісом і наспівували пісеньки. Сьогодні вони мали чергування в лісі, і оскільки був повний місяць, перед початком ночі вони мали розбудити інших гномів, щоб попередити людей про вовків, щоб усі сховалися. Коли Тім наспівував свої пісеньки і танцював на впалому стовбурі дерева, Мартін підганяв його: «Ходімо, ми повинні розбудити гномів. За хвилину почне сутеніти. Ми повинні попередити людей,» сказав стурбовано Мартін. Тім потер голову, на якій був гострий капелюх, а потім засміявся: «У нас ще є час. «Ходімо, ми повинні також розважатися і танцювати!» — байдуже сказав зелений гном, танцюючи на стовбурі з метеликами. Мартін знав, що якщо він не вирушить до долини гномів зараз, щоб їх розбудити, вони не встигнуть попередити людей про вовкулаків. Тож Мартін залишив Тіма танцювати і вирушив сам будити гномів.

Коли Тім нарешті перестав танцювати і розважатися в лісі, Мартін вже був на шляху до долини гномів. «Він їх вже напевно розбудив і пішли разом повідомити в село. А я можу спокійно відпочити», — сказав собі Тім. На вулиці почало сутеніти. Коли Тім йшов додому, він зустрів Мартіна, який лежав під деревом і стогнав. «Я послизнувся на листку і впав. Я не можу встати,» сумно сказав Тіму.

О ні. Коли Мартін лежав там, а Тім танцював і не поспішав з ним у долину, хто ж тоді розбудив гномів? Ну, мабуть, ніхто. Тім усвідомив, яку велику помилку він зробив. Ой, чому він був такий байдужий і не пішов з Мартіном? Якби вони пішли разом, вже були б у долині.

Тім підняв Мартіна, перекинув його через плече і помчав додому. Коли вони нарешті задихані повернулися додому, забарабанили на барабани, щоб розбудити гномів. Ті вилетіли з ліжок. «Адже вже сутеніє!» — нерозуміючи, кричали на Тіма і Мартіна гноми. «Ми не встигнемо попередити людей», — бурчали гноми і швидко мчали до села. Мартін пішов лягати, не міг ходити, а Тім з гномами кричали і бігли, як тільки могли. «Вони вже йдуть! Ховайтеся!» — кричали, як тільки могли.

Люди дивилися один на одного з нерозумінням. Було вже пізно. Усі бігли додому, де замикалися на три замки і вимикали світло. Село в королівстві поглинула темрява. Це було лише вчасно. Усі встигли сховатися, тільки гноми не встигли повернутися в безпеку домівок, тому обережно і тихо пересувалися лісом. Раптом вони почули гучне виття і тріск листя. Щось швидко пробігало повз них. Тім знав, що це його провина. «Біжіть, я його відволічу!» – вигукнув Тім. Гноми побігли додому, а Тім кричав на повний голос. «Ось я! Іди сюди!» – кричав маленький зелений гном. Раптом за Тімом побіг великий вовкулака і почав його переслідувати. Тім сховався в дубі, куди вовкулака не міг дістатися. Тім боявся, але знав, що принаймні тут він у безпеці.

Вранці все було позаду. Вовкулаки зникли, і всі були в безпеці. Тім усвідомив, що друзів потрібно слухати і що він не може бути таким байдужим, як був. Він наражав на небезпеку не лише себе, а й усіх істот у Країні Ніколи. На щастя, принаймні своєю спритністю він відволік вовкулаку і врятував маленьких гномів.