Заячий секрет

Заєць-батько у крамниці

Піввідра купив пшениці,

Сів з пшеницею на віз

І на млин її завіз.

У млині коза в спідниці

Точно зважила пшеницю,

А мірошник, сплюх-борсук,

В діжку висипав мірчук,

Записав його у книжку

Та й вмостився спати в діжку.

Ліг на лапу і за мить

Так хропе, що млин тремтить.

Бідний заєць ледь не плаче:

– Встань, борсуче, встань, земляче.

Роздери зайчаткам круп

І на кашу, і на суп,

Бо нема зимою паші,

Діти ж просять супу й каші.

– Хай пождуть зайчатка трішки,–

Обізвавсь борсук із діжки.

– Я лиш зиму пересплю,

А весною круп змелю.

Та й накрився з головою

Кожушиною новою.

Заєць схлипнув у млині:

– Що ж робить тепер мені?

Лихо зайцеві у світі –

Пропадуть без манни діти.

Кізка ніжками туп-туп:

– Ми самі намелем круп!

Та й бігом з відром угору,

В кіш пшеницю сипле скоро.

Затремтів старенький млин

І почав молоти він…

Розпрощавшися з козою,

Заєць біг в ліси з крупою,

А до зайця навпрошки

Звідусіль спішать дітки,

Похуділі, помарнілі,

Та усі для зайця милі.

Заєць каже казку їм

І веде усіх у дім.

В домі зайця піч здорова,

А у ній сухенькі дрова.

Заєць дрова запалив,

У горня водиці влив,

Із відра засипав круп

Та й до печі туп-туп-туп:

– Гей, варися, манна каша,

На усю родину нашу…

Прямо з полум’я горщок

Заєць ставить на пеньок.

Наша вийшла без догани –

Діти всю поїли манну,

Потім, ставши у кружка,

Станцювали козачка.

З того дня щодня без каші

Не жили зайчата наші,

І на диво звірини

Стали дужими вони.

Якось їх побіля лугу

Перейняв старий вовцюга,

Гнався, гнавсь за ними вовк,

А який із того толк?

Впав, захекавшись, в знемозі

А зайчата на дорозі

Стали весело кружка

Та й танцюють козачка.

Вовк дивився, вовк журився

І голодним в ліс поплівся;

Знав би він секрет зайців –

Сам би кашу манну їв!