Їжакові голки

У глухому лісі серед усіх інших звірів жив собі самотній їжак. А чому він був самотній? А тому, що ніхто з ним не дружив і всі з нього сміялися.

– Їжаче, чому в тебе немає пір'я? – питав павич.

– Не знаю, – відповідав їжак, – але зате у мене є голки.

– Кому потрібні твої голки! – пихато промовляв павич.

Білка теж дражнила його:

– Їжаче, їжаче, де ж твій пухнастий хвіст?

– А от немає, – знизував плечима їжак. – Усе, що в мене є – це голки!

– Пф! – фуркала білка. – Голки! Теж цінність!

Але якось з'явився в лісі злий-презлий сірий вовк. І одразу ж почав усіх ображати. Звірі злякалися і поховалися.

Один їжак не злякався:

– Гей, припини хуліганити! – сказав він вовкові.

– Що? – обурився вовк. – Я тебе зараз вкушу!

– Ну ж бо, не соромся! – сказав їжак.

А вовк ніколи й не соромився, тому він розбігся щосили і скочив на їжака усіма чотирма лапами.

Та як закричить! Як підстрибне!

Він підстрибнув так високо, що залетів на місяць, та там і залишився. Дивиться звідти на землю і виє, а звірі дивляться на нього і сміються.

А потім звірі усі вибачилися перед їжаком і стали з ним дружити.