Як звірі короля обирали

У великому лісі настав час обрати нового правителя. Звіри зібралися на галявині, щоб визначити, хто буде найкращим володарем. Вони хотіли, щоб їхній король був мудрим, сильним і справедливим.

Серед усіх звірів виділявся один – мавпа на ім’я Веселун. Він був справжнім жартівником: підстрибував, крутився, показував кумедні гримаси й викликав сміх у всіх навколо.

— Друзі! — вигукнула стара сова. — Наш король має бути тим, хто подарує нам радість і зробить життя цікавішим!

— Так! Так! — загомоніли звірі. — Веселун такий веселий! Він буде нашим королем!

Так і сталося: мавпу проголосили царем звірів. Веселун одягнув листяний вінець і з гордістю всівся на великому камені, який оголосили троном.

Та не всі були задоволені вибором. Молодий лев на ім’я Лео, який був розумним і спостережливим, лише хитро усміхнувся. Йому здавалося, що правитель має бути не лише кумедним, а й мудрим та сильним.

Якось Лео блукав лісом і натрапив на пастку, у якій лежав шматок запашного м’яса. Він одразу зрозумів, що це хитрість мисливців. Хм… цікаво, що зробить наш король у такій ситуації? — подумав лев і вирішив перевірити Веселуна.

Лео поспішив до мавпи.

— О, великий королю! — уклонився він, ледь стримуючи посмішку. — Я знайшов скарб, гідний лише такого мудрого правителя, як ти! Але я не посмів торкнутися його без твого дозволу. Йди швидше!

Веселун від радості заплескав у долоні.

— О, який ти вірний підданий, Лео! Веди мене до скарбу!

Мавпа побігла за левом і, побачивши м’ясо, не вагаючись стрибнула до нього. Але щойно вона торкнулася ласощів, залізні щелепи пастки зачинилися, міцно зціпивши її лапи.

Веселун заверещав:

— Ой, ой! Що це? Випустіть мене!

Але Лео лише похитав головою й спокійно мовив:

— Ти називаєш себе королем, а не можеш навіть передбачити небезпеку. Хіба справжній правитель має бути таким легковажним?

Звірі, що зібралися навколо, переглянулися між собою. Вони зрозуміли свою помилку. Король повинен бути не лише веселим, а й розумним та обачним.

Наступного дня звірі провели нові вибори. І цього разу вони обрали правителем того, хто міг справді захистити їх і приймати мудрі рішення.

Кінець!