Як зустрілися Братчик Лис і Братчик Черепаха

Дядечко Римус наточував свого шевського ножа і розповідав: – Якось йшов Братчик Лис. Раптом бачить – на самісінькій середині дороги лежить Братчик Черепаха. Братчик Черепаха одразу ж подумав, що треба тримати ніс за вітром, а одне око розплющеним. Але Старий Лис прикинувся лагідним – і ну ляси точити: мовляв, він страшенно радий зустрічі, вже сто років не бачив Братчика Черепаху.

– Здоров був, Братчику Черепахо! Що це тебе не видно давненько?

– Все тиняюсь де попало, Братчику Лисе. Все тиняюсь.

– Щось вигляд у тебе кепський, Братчику Черепахо, – каже Лис.

– Все повзаю та хворію, – відповідає Черепаха.

– А що з тобою, друже? Нібито й око у тебе червоне!

– Ох, де тобі мене зрозуміти, Братчику Лисе! Спробував би ти все повзати й повзати, хворіти й хворіти.

– Та у тебе ж обидва ока червоні! Ти зовсім занедужав, Братчику Черепахо!

– Куди вже гірш, Братчику Лисе.

– Яка ж біда сталася з тобою, Братчику Черепахо?

– Та так. Пішов прогулятися ввечері, зустрів одного чоловіка, а він мене кинув у вогонь.

– Як же ти з вогню вибрався, Братчику Черепахо?

– Все сидів та терпів, Братчику Лисе! Сидів і терпів, а дим роз’їв мені очі, і вогонь обпалив мені спину.

– Здається, хвіст у тебе взагалі згорів? – бідкається Лис.

– Ні, хвіст якраз на місці, – відповів Братчик Черепаха і висунув хвіст з-під панцира.

А Лис тільки того й чекав: схопив Черепаху за хвоста і кричить:

– На місці, на місці, Братчику Черепахо! А пригадуєш, як ти вдарив мене по маківці у Матінки Мідоус ? Чи забув? Ви були там разом з Братчиком Кроликом! Ну, тепер тобі кінець!

Просив, просив Братчик Черепаха відпустити його. Скільки не вмовляв, усе дарма.

– Ну, тепер я тебе втоплю, – сказав Братчик Лис.

А Братчик Черепаха почав благати:

– Тільки не топи мене, Братчику Лисе! Вже краще кинь мене у вогонь – я все ж трішки звик до вогню.

Але Старий Лис і чути нічого не хоче. Потягнув він Братчика Черепаху до струмка і засунув його у воду.

А Черепаха кричить:

– Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст! Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст!

Лис у відповідь:

– Який ще корінчик? Я твій хвіст тримаю, а не корінець.

Але Братчик Черепаха підняв лемент:

– Мерщій тримай мене, а то я втону! Я тону, тону! Покинь ти цей корінчик і тримай мене за хвіст!

Ну, тут Лис випустив його хвоста, і Братчик Черепаха пішов на дно – буль-буль-плюсь!

Жодними буквами не описати ті звуки, які вилетіли при цьому з горла дядечка Римуса. Це були такі дивні звуки, що хлопчик перепитав:

– Як, як пішов він на дно?

– Буль-буль-плюсь!

– І втопився, дядечку Римусе?

– Хто? Старий Братчик Черепаха? Та хіба ж ти тонеш, коли матуся кладе тебе у ліжечко?

– Ні, звичайно, – замислено відповів Джоель.

– От і Братчик Черепаха не втопився. Бо у воді він був як вдома, друже мій милий.

Буль-буль-плюсь!