Як їжак боявся темряви

Був собі один ліс, і біля нього в величезній купі листя жила їжачкова родина. Маленький їжачок їм, однак, завдавав клопоту. Їжаки зазвичай виходять на вулицю вночі, коли темно, а цей маленький їжачок виходив переважно пізно вдень, поки не було темно. А знаєте чому? Тому що він боявся темряви. Одного разу він зовсім забув про час і вирушив на довгу прогулянку.

Сонце повільно заходило, коли маленький їжак згадав, що заблукав аж на інший кінець лісу. Адже він не встигне додому за світла, злякався він. Як тільки міг, побіг назад. Але їжаки не є швидкими. Сонечко встигло зайти за обрій, а їжак був ще далеко від дому.

Їжачок повільно тупцяв листям, на дорогу вже майже не бачив.

«Допоможіть, я боюся!»

«Гу, гу, не бійся,» кликала сова з гілки високо на дереві. «Ніч прекрасна.»

«Ні, вона потворна, темна і страшна,» плакав їжачок.

«Йди за мною, я покажу тобі дорогу на галявину,» запропонувала сова і злетіла перед їжачком.

Як і обіцяла, летіла низько над землею і показувала їжачкові дорогу на галявину. Там вже не було так темно.

Власне, там було досить добре видно. На небі світив повний місяць, а навколо нього сяяли зірки.

«Ого, це прекрасно,» здивувався їжак і дивився на небо на ту красу. «Але я мушу додому через темний ліс, там місяць і зірочки крізь густі гілки ялин не просвітяться.»

«А де ти живеш?» озвалися тоненькі голоси. Їжачок озирнувся, але ніде нікого не побачив. Лише навколо вух дзижчали маленькі мушки.

«У купі листя на іншому кінці лісу,» сумно сказав їжачок.

«Туди ми не потрапимо, але в середині лісу є гарний ставок. Іди за нами, ми тебе туди проведемо.»

«Але я нікого не бачу. Де ви? І хто ви?»

Раптом між деревами засвітилися кілька яскравих точок.

«Ми тут, ми світлячки.»

«Ой, ви такі красиві,» захоплювався їжачок і дозволив їхнім вогникам вести себе крізь темний ліс.

Біля ставка було справді дуже гарно. Місяць і зірки відбивалися в його поверхні, світлячки літали навколо сплячих квітів, а жаби кумкали свою нічну пісню.

«Завжди думав, що вночі лише темрява і тиша. Ніколи не уявляв, що ніч може бути такою красивою,» зітхнув їжачок. «Але мене ще чекає шматок дороги додому.»

Над головою їжачка промайнув кажан.

«Я знаю, де ти живеш. Мій дім недалеко від твого,» прошепотів кажан і вивів їжачка на край лісу.

«Дякую вам, друзі! Тут я вдома! Он там вже бачу купу листя, в якій у нас будиночок,» радів їжачок і тупотів до дому.

Але перш ніж залізти в листя, він ще раз подивився на зоряне небо, на місяць і на світлячків вдалині.

«Сова мала рацію, ніч дійсно прекрасна і чарівна. Набагато цікавіша, ніж день, який я вже добре знаю. Від сьогодні я буду виходити, як інші їжаки – вночі.»