Як світлячки допомогли феї

Глибоко в лісі, там, де дерева так густо ростуть, що створюють чорну темряву, є маленький ставок. Його поверхня лише іноді мерехтить у світлі місяця. Навколо нього темрява. Ніхто з людей до нього не ходить. Кожного вечора біля нього з’являються феї. Вони танцюють навколо нього, ніжно занурюючи свої босі ноги, і їхній слабкий хихотливий голос розноситься по всьому лісу, ніби пливе за вітром.

Завжди, коли свій вечірній танець феї закінчують, одна з них залишається біля ставка і охороняє його до ранку. Цілу ніч вона повинна його стерегти, щоб у ньому залишилася та чарівна фейська сила. Це не важко охороняти ставок, якщо, звісно, ти не боїшся темряви. А саме цього фея боялася. Усі її називали Боянка. І це тому, що вона багато чого боялася. Але найбільше вона боялася темряви.

Настав вечір, коли вона мала стерегти ставок. Вона не знала, що робити. Феї відтанцювали свій танець, і фея Боянка мала стерегти ставок вночі. Вона сіла на траву поруч з ним і поглядом пестила його поверхню. Увесь ліс затих. Все огорнулося темрявою. Страх феї Боянки зростав. Щоб трохи про нього забути, вона почала тихенько співати.

Заплющила очі і почала: «Боюся, боюся великої темряви і тиші навколо мене. Але я буду сміливою і впораюся з цим повністю. Якби ж у мене було тут маленьке світло, це б мені трохи допомогло.» Як вона так співала, її голос лунав по всьому лісі. Він повільно плив на вітерці і проникав у цю чорну темряву, яка впала на ліс.

Спів феї Боянки чули навіть світлячки. Маленькі жучки, які могли світити своїм власним тілом. На мить вони слухали, як Боянка співає. А потім одна з світлячків каже: «Бідна дівчина, їй важко. Ходімо, посвітимо їй, щоб вона так не боялася.» Інші світлячки погодилися і пішли за феєю до ставка. Уважно слухали, звідки йде спів, щоб у лісі не заблукати кудись в інше місце. Коли вони наближалися до ставка, вже бачили фею, що сиділа на краю берега і співала. Тихо світлячки обійшли її і утворили навколо берега ставка коло. Потім вони повернулися так, щоб їхні вогники було видно якнайкраще.

«Тепер, можемо, засвітіться», — сказала одна з світлячків. У ту мить ставок виглядав, ніби мав світний пояс навколо всього берега. Фея перестала співати і лише усміхалася та невіруюче дивилася навколо. Це була краса! Чорно-чорна темрява зовсім зникла. Вогники освітлювали всю місцевість темного лісу. Ніч вже не була такою страшною і чорною. Вона була прекрасною. Фея Боянка від радості почала танцювати.

«Дякую, дякую, мої милі світлячки, ви мене врятували!» – кликала вона своїм чарівним голосом. «Нема за що, лісова фея! Сьогодні ми допомогли тобі, а іншим разом, можливо, ти допоможеш нам. Істоти з лісу повинні допомагати одне одному,» – чулося з-за маленьких вогників.

Тієї ночі фея Боянка без страху охороняла ставок. Вона знала, що не одна. Світлячки не сміялися з неї, що вона боїться темряви. Навпаки, вони їй допомогли. І так фея Боянка була готова знову допомогти світлячкам.