Як принц із зимового королівства обрав принцесу

За дев’ятьма горами і дев’ятьма річками було одне зимове королівство. Король і королева, які там жили, були мудрими і справедливими. Вони мали сина, дуже мудрого принца. Він вже був дорослим, і тому потрібно було, щоб він одружився. Але принц не дуже хотів цього. Він не знав жодної принцеси, яка б йому сподобалася.

Тому його батьки влаштували бал і запросили туди всіх принцес і дівчат шляхетного походження, щоб принц міг вибрати. І оскільки це було зимове королівство, бал відбувався на льоду. На величезній замерзлій площі. І щоб зробити це ще цікавішим, бал був капелюшковим. Кожен, хто приходив, повинен був мати на голові якийсь капелюх. І, звичайно, такий, щоб привернув увагу принца.

Настав день, коли мав відбутися бал. Приходили принцеси та знатні дами з усіх куточків світу. На головах у них красувалися незвичайні капелюхи. Один виглядав як ананас, інший як вежа, а ще один як ведмедик. Це було справжнє шоу. Принц не знав, куди спочатку подивитися, з якою принцесою спочатку потанцювати. Декількох з них він запросив на танець, танцював і розмовляв з ними. Потім він сів на хвилинку поруч зі своїми батьками на трон і задумався.

«Ну що, принце? Яка тобі подобається?» з цікавістю і нетерпінням запитували король і королева. Принц сумно похитав головою: «Я не знаю. Капелюхи мають гарні, вони теж дуже гарні, але…» «Але що?» продовжували запитувати батьки.

«Жодна не є розумною і водночас не пихатою.Мені потрібна розумна і мила,» продовжив принц. Але потім він помітив один капелюх, який був іншим, ніж усі інші. Він був ручної вишивки і скромний. Зовсім не виділявся. Принц хотів познайомитися з дівчиною, яка мала вишитий капелюх. І тому запросив її на танець.

Коли вони танцювали разом, дівчина весь час тримала обличчя під капелюхом. Принц бачив лише її чудову усмішку. Коли він розмовляв з нею, дізнався, що дівчина ще й розумна. Вона не хвалилася, не намагалася завоювати його прихильність, просто ввічливо і мило відповідала на його запитання. І до того ж так граційно танцювала.

Коли пісня закінчилася, дівчина вже збиралася йти, але принц затривав її та запитав: «У мене є ще два останні питання.» Чому ви обрали такий скромний і непоказний капелюх? І звідки ви?»

Дівчина відкинула капелюх з обличчя, усміхнулася своїм чарівним усміхом і сказала: «Тому що важливіше те, що у тебе під капелюхом, ніж який у тебе капелюх.» А я походжу зі скромного королівства, але водночас з найбогатішого.» І тоді вона пішла.

Принц зробив свій вибір. Він знав, що хоче цю принцесу за дружину. Шукав її по всій зимовій країні. Перетнув її вздовж і впоперек, аж поки не знайшов королівство, яке виглядало скромно і бідно. І так він питав і там про принцесу. І нарешті знайшов її. Принцеса була щаслива, що принц її знайшов і хотів взяти за дружину.

А принц? Був задоволений, що знайшов принцесу, яка має голову на плечах. Хоча трохи бідну, але водночас надзвичайно багату. Вона не мала багато грошей, але мала багато любові та теплоти в собі. І це важливіше.