Як насолоджуватися дощем

Кожна пора року особлива по-своєму. Наприклад, восени починає падати листя, вітер стає сильнішим і частіше йде дощ. Деякі діти не люблять осінь саме через дощ. Інші ж можуть насолоджуватися цим періодом.

Як і Марта. Дівчинка з косичками, блакитними очима та нескінченною усмішкою. Марта, хоча вже велика, адже ходить у перший клас, любить стрибати в калюжах. І тому, коли йде дощ, вона радіє. Але так було не завжди.

Коли Марта була маленькою, вона не любила воду. Будь-яку. Але одного дня вона подолала цю неприязнь до води. Коли вона мала йти з дитячого садка додому, на вулиці почався дощ. Марта стояла у дверях дитячого садка, хмурилася на весь світ і не хотіла виходити. «Мамо, ти не взяла парасольку, ані дощовик?» невдоволено запитала маленька дівчинка, яка хотіла залишитися сухою. «Ні, золотце, не взяла. Ходімо, ми це пробіжимо», усміхнулася мама до своєї дівчинки. Але вона не хотіла навіть зрушити з місця.

Раптом вона почула щось дивне: «Юпі, це чудово! Плеск і ще раз плеск. Ура!» «Що це?» запитала Марта у мами. «Що? Я нічого не чую,“ не розуміла мама. Але Марта знову чула, як хтось вигукує: „Це чудово! Я стрибаю! Лечу! Падаю! Плюсь.“

Марта почала озиратися навколо. Це ж не може їй здаватися. Вона справді когось чує. Вона уважно подивилася в дощ, і в ту мить це побачила. Краплі, які падали на землю, дуже насолоджувалися цим. Одна, друга, третя. Ще і ще. Завжди, коли вони летіли вниз, кричали: „Це чудово, я лечу! І вже плюскає. Ура!“

Марта дивилася на дощ. Недовірливо простягнула руку, і одна з крапель впала їй на долоню. Деякий час вона просто котилася в маленькій ручці. Коли вона зупинилася, випросталася і запитала: «Марто, чому ти не любиш дощ?» Адже це весело плескатися і бризкатися у воді. Стрибати або падати в калюжах і при цьому розбризкувати воду в усі боки. Це весело. Крім того, дощ корисний. Якби його не було, все б висохло. Трава, квіти, тваринки не мали б що пити. Добре, коли іноді йде дощ.

Тож мені це не здається? Ти справді говориш? І інші краплі теж?” здивувалася Марта. “Так, я говорю, і так, нас більше, хто говорить. Але чують нас лише діти. Дорослі вже ні.” “Ага,” далі розмірковувала Марта. “І ти справді думаєш, що це класно стрибати в калюжах? Я знаю, що вода корисна, але я просто не люблю бути мокрою.” “Тож спробуй, Марто. Насолоджуйся тим, що йде дощ. Навіть дощ може бути гарним. Якщо мама дозволить, то можеш намочитися. Відбий воду в усі боки,“ сказала крапля і скотилася з дитячої долоні на землю.

Марта над цим замислилася. Можливо, вона дійсно могла б спробувати. Ці краплі виглядали такими щасливими, і вона теж хотіла бути. Вона присіла на поріг біля дверей дитячого садка і спочатку обережно рукою плеснула у калюжу. Це дійсно здалося їй смішним, і вона посміхнулася. Коли мама спостерігала за Мартою, вона не вірила своїм очам. «Що ти робиш, золотце?» — запитала вона свою маленьку донечку, яка сиділа навпочіпки біля калюжі і трохи плескалася в ній пальцем. «Я пробую, як це — намочитися і забризкатися. Краплі казали, що це класно. І що це весело. Що я маю спробувати», — пояснювала Марта.

Мама здивовано подивилася. «Так, кажеш, краплі, так?» — усміхнулася мама. Марта кивнула на знак згоди. «Ну, якщо тобі це казали краплі, то це треба спробувати як слід», — сказала мама і підстрибнула в найближчу калюжу. Марта витріщила очі, що це мама робить? «Ну що, ти думала, що я цього не вмію? Я теж вмію насолоджуватися дощем. І коли це можливо, то я теж це роблю. Тепер ми йдемо прямо додому. Не біда, якщо ми промокнемо і забруднимося. Вдома висушимося і переодягнемося. І холодно теж не є. Це ідеальний час послухати краплі і насолодитися калюжами та дощем. Ну, ходімо, дівчинко, покажи, як ти це вмієш,” підбадьорила мама Марту.

Та, побачивши, як мама бродить під дощем і при цьому наспівує, не вагалася ні хвилини і вибігла на вулицю під дощ. Вона стрибала в калюжах, танцювала під дощем і сміялася від вуха до вуха. Навколо себе вона чула лише краплі, що кликали: «Це чудово, дивись на мене, я лечу!» Відтоді Марта любить дощ. Вона навіть чекає на нього. Коли починає дощити, вона питає маму, чи зараз той самий час, щоб насолодитися дощем. І якщо мама каже так, Марта вибігає на вулицю і танцює разом з краплями дощу.