Як гейкал відвідав лікаря

У глибоких лісах аж там між папороттю і густими високими кущами жив гейкал. Це був такий страшний зелений чоловічок. Він носив розірваний одяг, ніби на ньому були лише лахміття, капелюх, зроблений з листя і сухих гілок, і ходив босоніж. Він виглядав просто як привид.

Він блукав лісами і лякав людей. Але знаєш, як такий гейкал лякає? Своїм голосом. Коли він кричить, це наче на тебе падають всі дерева і скелі, і земля наче тремтить.

Цей гейкал пишався своїм голосом. Не було нікого, хто б пройшов повз нього, щоб гейкал не закричав на нього і не налякав. Він завжди мав величезну радість, коли бачив налякану людину, яка тікала з лісу. Але коли він безперервно гейкав і напружував свій голос, сталося так, що одного дня він охрип. Він був нещасний через це.

Він ходив по лісу з опущеною головою і нарікав: «Що я тепер робитиму?! Що мені робити? Що я за гейкал, якщо не можу гейкати і лякати людей?!»

Його охрипле нарікання почув соловей. Маленька пташка, яка літала по лісу. Він деякий час слухав гейкала, а потім зжалився над ним. Підлетів до нього, сів йому на плече і сказав: «Я знаю, хто може тобі допомогти! На пагорбі за лісом є пан доктор. Він тобі обов’язково голос вилікує.

Думаєш, соловейку? Я не знаю. Я тільки людей лякав. Чому вони повинні мені допомагати?” вагався гейкал. “Доктор має добре серце. Побачиш, він тобі допоможе. До того ж тебе неможливо слухати з таким хрипким голосом. Іди до нього і передай йому привіт від мене,” відповів соловей і полетів.

Гейкал трохи вагався, але зрештою вирушив на пагорб за лісом до доктора. На самому верху стояв маленький будиночок, на якому був великий напис: “Кабінет доктора. Фахівець на всі руки.” Гейкал нервово постукав і увійшов всередину. Довго не виходив назовні. Лікар не злякався. Навпаки. Він обстежив його голосові зв’язки, виписав трави, з яких Гейкал повинен зробити ліки, а потім довго з ним розмовляв. Ніхто не знав про що і чому.

Через деякий час трави подіяли, і Гейкал знову мав голос сильніший за дзвін. Але щось змінилося. Він все ще виглядав як привид, але людей більше не лякав. Він ходив по лісу і весело та голосно співав. Це чули всі в далекій околиці. Навіть лікар на пагорбі почув його відлуння.

Соловей цікаво прилетів знову до гейкала і каже йому: «Що з тобою сталося? Як це, що ти співаєш і не кричиш? Як це, що ти більше нікого не лякаєш?» Гейкал лише усміхнувся і пояснив соловейку, як це було: «Знаєш, мій милий соловейку, пан лікар спочатку мене оглянув, виписав мені трави, а потім поговорив зі мною. Він сказав мені, що якщо я буду співати замість кричати, то не буду так напружувати свої голосові зв’язки. І що краще своїм голосом приносити людям радість, ніж лякати їх. До того ж він сказав, що у мене гарний голос! Шкода витрачати його тільки на крики. І знаєш що? Він мав рацію. Я більше радію від того, як співаю, ніж коли просто кричав по лісах. У мене тепер більше друзів, адже тепер мене не бояться ні люди, ні тварини.

Соловей усміхнувся і похвалив гейкала. Він був дуже радий, що той так змінився. І полюбив його набагато більше. Добре, що він його до лікаря відправив!