Як дід та онук осла продавали

Жив собі старий мельник Гордій. Був він розумний чоловік і знав толк у торгівлі. Якось він вирішив продати свого віслючка Гривка на ярмарку. Вирушив у дорогу разом зі своїм онуком Данилом.

— Йди поруч, хлопче, — сказав дід. — Осел мусить бути в гарному стані, тоді за нього дадуть більше грошей.

Вони йшли дорогою, ведучи Гривка за вуздечку. Та ось зустріли групу подорожніх, які почали сміятися.

— Дивіться, яка дурість! — гукнув один. — У них є осел, а вони пішки йдуть!

Дід Гордій подумав, що люди праві, й мовив:

— Даниле, сідай на осла, хай ноги не втомлюються.

Данило сів на Гривка, і вони рушили далі. Але невдовзі зустріли трьох купців.

— Оце так нечемність! — сказав один із них. — Молодий хлопець їде, а старий дід іде пішки. Де ж повага до старших?

Данило швидко зліз, а дід виліз на Гривка. Пройшли вони ще трохи, коли їм назустріч вийшла жінка з кошиком овочів.

— Ой, люди добрі! — вигукнула вона. — Старий собі їде, а дитя бідне пішки чимчикує!

Дід Гордій почухав потилицю й наказав Данилові сісти позаду. Так вони обоє поїхали на ослі. Але тут якась бабуся заплескала руками:

— Ой, лихо! Двоє їдуть, а бідний віслючок ледве ноги тягне!

Дід задумався, як їм бути.

— А що, якщо ми понесемо Гривка на руках? — запропонував Данило.

І вони справді перев’язали Гривка мотузками, підняли його на палицю та понесли, як ноші. Люди на ринку з реготом збіглися подивитися.

— Диво дивнеє! Осла несуть, а не він їх!

Гривко, злякавшись натовпу, почав вириватися, аж раптом мотузки розірвалися, і віслючок упав просто в річку. Вода підхопила його, і він поплив за течією.

Дід Гордій похитав головою.

— Оце тобі й маєш… Хотіли всім догодити, а зрештою залишилися ні з чим.

І з того часу дід Гордій зрозумів: на всіх не вгодиш, тож треба слухати власний розум.

Кінець!