Як Братчик Кролик впорався з маслом

Були колись часи, – говорив дядечко Римус, перемішуючи залишки кави в кухлі, щоб зібрати весь цукор, – були колись часи – усі звірі жили дружно, як добрі сусіди.

От якось вирішили Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Опосум усе добро своє тримати разом в одній коморі. Тільки в коморі дах почав протікати.

Братчик Кролик, і Братчик Лис, і Братчик Опосум зібралися його полагодити.

Роботи тут було чималенько, тож прихопили з собою обід. Усі харчі склали на купу, а масло, яке приніс Лис, поклали в криницю, щоб не розм’якло на сонці. І взялися до роботи.

Минув якийсь час – в животі у Кролика забурчало, занило. Все думає про маслечко Братчика Лиса. Як згадає про нього, аж слина капає.

Відщипну я від нього малесенький шматочок, – подумав Кролик. – От тільки як мені звідси непомітно втекти?

Працюють усі, працюють. А Братчик Кролик раптом підняв голову, вуха нашорошив і кричить:

– Тут я! Тут я! Чого вам треба?

Стрибнув із даху і геть пострибав.

Пострибав геть Кролик, озирнувся, ніхто за ним не біжить, і щодуху до криниці. Дістав маслечко, полизав і швидше до роботи.

– Де ти був, Братчику Кролику? – запитує Лис.

– Дітлахи мене кликали, – відповідає Братчик Кролик. – Біда сталася: стара моя захворіла.

Працюють вони, працюють. А масло Кролику дуже до смаку припало – ще хочеться. Підняв він голову, вуха нашорошив, гукає:

– Чую я! Чую! Вже йду!

Цього разу трохи довше біля маслечка затримався. Повернувся назад, а Лис і питає його, де це він був.

– До старої своєї бігав. Зовсім помирає, бідолашна!

Знову вдає Кролик, ніби кличуть його. Знову пострибав кудись. Так чисто вилизав відерце Кролик, що сам себе на денці побачив.

Вичистив насухо і щодуху назад.

– Ну, як Матінка Крільчиха? – цікавиться Братчик Лис.

– Боюсь, що померла вже, – відповідає Кролик.

І Братчик Лис, і Братчик Опосум почали плакати разом із ним.

Настав час обідати. Дістають вони свої харчі. А Кролик сидить сумний.

Старий Лис і Братчик Опосум і так і сяк намагаються його підбадьорити і втішити.

– Ти, Братчику Опосуме, збігай до криниці за маслом, – просить Лис, – а я тут похазяйную, на стіл накрию.

Братчик Опосум пострибав за маслом, коли це вже й назад стрибає, вуха тремтять, язик вивалив.

Старий Лис кричить:

– Що сталося, Братчику Опосуме?

– Біжіть краще самі, – каже Опосум. – Там масла – ані крихти!

– Куди ж воно поділося? – питає Лис.

– Схоже, що висохло, – відповідає Опосум.

Тут Кролик каже тихенько сумним голосом:

– У кого-небудь в роті розтануло, ось що!

Побігли вони з Опосумом до криниці – справді, масла ані крихти. Почали сперечатися, як таке диво могло статися. А Братчик Кролик раптом каже, що хтось сліди довкола криниці полишав. Якщо всі ляжуть спати, він спіймає злодія, який масло вкрав.

От лягли вони. Лис і Опосум – ті відразу заснули, а Кролик не спав. Як настав час вставати, він змастив Братчику Опосуму мордочку масляною лапкою, а сам пострибав, ум’яв обід мало не весь, повернувся, будить Братчика Лиса.

– Дивись-но, – каже, – у Братчика Опосума рот весь у маслі!

Розштовхали вони Братчика Опосума, кажуть йому: ти, мовляв, поцупив масло.

Опосум почав відмовлятись. А Братчик Лис – йому б якраз суддею бути – каже:

– Ти! Як же не ти? Хто перший бігав за маслом? Хто перший сказав про пропажу? У кого рот весь у маслі?

Бачить Опосум, притиснули його до стіни. Він і каже, що знає, як злодія знайти: треба розкласти велике багаття, усі будуть стрибати через нього, а хто впаде у вогонь – той, значить, і є злодюжка.

Кролик і Лис погодились, натягали хмизу велику, високу купу, а потім підпалили. Розгорівся вогонь гарненько. Вийшов уперед Братчик Кролик. Відійшов трішки, примірився та як стрибне – ну просто як птах перелетів через вогнище.

Потім вийшов уперед Братчик Лис. Відійшов трохи далі, поплював на руки, розбігся і – стриб! Низесенько пролетів, навіть кінчик хвоста припік.

– Ти бачив коли-небудь лиса, синку? – поцікавився дядечко Римус.

Джоель подумав, що, певно, бачив, але не зізнався у цьому.

– Так от, – продовжував старий, – наступного разу, як побачиш лиса, придивись гарнесенько, і ти побачиш у нього на кінчику хвоста білу відмітку. Ця мітка – пам’ятка від того багаття.

А як Братчик Опосум? – поцікався хлопчик.

А Старий Опосум як розбігся, як стрибонув – і просто в вогонь. Тут і кінець старому Опосуму.

– Але ж він зовсім і не крав масла, дядечку Римусе? – сказав хлопчик, який був дуже незадоволений таким несправедливим кінцем.

– Тут ти маєш рацію, друже! Так часто буває у світі: один наробить лиха, а інший за нього відповідає. Пам’ятаєш, як ти нацькував собаку на поросятко? Але ж не тобі прочуханки дали, а собаці!