Як Братчик Кролик перехитрив Братчика Лиса

Дядечку Римусе, – запитав Джоель ввечері, коли старенький, здається, був вільний від роботи, – скажи, коли Лис упіймав Кролика Опудальцем , він не вбив його і не з’їв?

– Хіба ж я не розповів тобі про це, друже? Я, певно, сонний був, і в голові в мене все переплуталось, та й мама саме покликала тебе.

– Про що ми тоді говорили? Пригадую, пригадую. Та ти вже й оченята треш? Ні, стривай, плакати за Братчиком Кроликом не треба. Хіба ж дарма він був такий метикуватий? Слухай-но, що далі буде.

Приклеївся, значить, Братчик Кролик до Опудальця, а Старий Лис давай качатись по землі й сміятися. А потім каже:

– Здається мені, Братчику Кролику, цього разу я тебе спіймав. Може, я й помиляюсь, але здається мені, що таки спіймав.

Ти все тут стрибав та кепкував з мене, але тепер кінець твоїм жартам. І хто просив тебе пхати носа не в свою справу? І навіщо потрібне було тобі те Опудальце? І хто це приліпив тебе до нього? Ніхто, ніхто у цілому світі! Ніхто не просив тебе, а просто ти сам узяв та й прилип до Опудальця! І сам ти у всьому винен, Братчику Кролику! Так і треба тобі, так і будеш сидіти, доки я не наберу хмизу та не розкладу багаття, бо я, звичайно ж, підсмажу тебе сьогодні, Братчику Кролику.

Так сказав Старий Лис.

А Кролик відповідає так сумирно, слухняно:

– Роби зі мною що хочеш, Братчику Лисе, лише, будь ласка, не кидай мене у той терновий кущ. Смаж мене, якщо хочеш, Братчику Лисе, тільки не кидай у терновий кущ!

– Забагато мороки з тим вогнищем, – каже Лис. – Я, певно, краще тебе повішу, Братчику Кролику.

– Вішай, якщо хочеш, Братчику Лисе, – благає Кролик, – тільки б ти не надумався кинути мене у той терновий кущ.

– Ех, мотузки ж у мене немає! – каже Лис. – Так що, мабуть, я втоплю тебе.

– Топи мене так глибоко, як захочеш, Братчику Лисе, – каже Кролик, – тільки не кидай мене у цей терновий кущ.

Але Братчик Лис хотів поквитатися з Кроликом якнайдужче.

– Ну, – каже, – раз ти так боїшся, то я візьму і кину тебе у терновий кущ.

– Та де тобі! – кепкує Братчик Кролик. – З Опудальцем я надто важкий, не докинеш.

Схопив Лис Кролика за вуха та як струсоне! Відклеїлось Опудальце і впало.

– А ось і докину, – вихваляється Лис.

Як розмахнеться, як кине Кролика у самісіньку середину тернового куща, тільки хруснуло.

Звівся Лис на задні лапи, дивиться, що буде з Кроликом. Раптом чує – кличе його хтось. Зирк – там, на горбочку, Братчик Кролик на колоді, нога на ногу, сидить, ніби нічого й не сталося, тріскою смолу з хутра вичісує.

Втямив тут Лис, що знову його в дурні пошили. А Братчику Кролику позлити його кортить, він і гукає:

– Терновий кущ – моя рідна домівка, Братчику Лисе! Терновий кущ – моя рідна домівка!

Стрибнув і зник, як минулорічний сніг.