Випадок з Євсейкою

Якось маленький хлопчик Євсейка – дуже хороший чоловік! – сидячи на березі моря, вудив рибу. Це дуже нудна справа – якщо риба, вередуючи, не клює. А день був гарячий, став Євсейка з нудьги дрімати – і шубовсть! – упав у воду.

Упав, але нічого, не злякався і пливе тихенько, потім пірнув і відразу досягнув морського дна.

Сів на камінь, м’яко вкритий рудими водоростями, дивиться навколо – дуже гарно!

Повзе не поспішаючи ясночервона морська зірка, поважно ходять по каменях вусаті лангусти, боком-боком суне краб; скрізь на каменях, наче великі вишні, висять актинії, і всюди сила-силенна всяких цікавих штук: ось цвітуть, хитаються морські лілії, миготять, наче мухи, швидкі креветки, ось лізе морська черепаха, а над її важким щитом граються дві маленькі зелені рибки, зовсім як метелики в повітрі, а ось по білих каменях везе свою черепашку рак-самітник. Євсейка, дивлячись на нього, навіть вірші згадав:

Дім – не візочок в дідуся у Якова…

І раптом чує, над головою в нього наче кларнет запищав:

– Ви хто такий?

Дивиться, над головою в нього величезна рибина в сизосрібній лусці, вирячила очі і, вищиривши зуби, приємно усміхається, наче її вже засмажили і вона лежить на блюді посеред столу.

– Це ви говорите? – спитав Євсейка.

– Я-а…

Здивувався Євсейка і сердито питає:

– Як же це ви? Адже риби не розмовляють!

А сам думає:

От тобі й маєш! Німецької я зовсім не розумію, а риб’ячу мову одразу зрозумів! Ух, який молодець!

І, споважнівши, оглядається: плавають круг нього різнобарвні грайливі рибки і – сміються, розмовляють:

– Дивіться-но! От потвора припливла: два хвости!

– А луски – немає, фе!

– І плавців тільки два!

Деякі, моторніші, підпливають прямо до носа й дражняться:

– Хороший, хороший!

Євсейка образився:

– От нахаби. Наче не розуміють, що перед ними справжня людина.

І хоче піймати їх, а вони, випорскуючи з-під рук, пустують, штовхають одна одну носами в боки і співають хором, дражнячи великого рака:

– Під камінням рак живе,

Хвостик риб’ячий жує.

Хвостик в роті коле так!

Смаку мух не знає рак.

А він, люто ворушачи вусами, бурчить, витягаючи клішні:

– Попадіться-но мені, я вам поодстригаю язики! Серйозний який, подумав Євсейка. А велика рибина

чіпляється до нього:

– Звідки це ви взяли, що всі риби – німі?

– Тато сказав.

– Що таке – тато?

– Так собі… Наче я, тільки – більший, і вуса в нього. Якщо не сердиться, то – дуже милий…

– А він рибу їсть?

Тут Євсейка злякався: ану, скажи їй, що їсть!

Підвів очі вгору, бачить крізь воду каламутнозелене небо й сонце в ньому, жовте, як мідний піднос; подумав хлопчик і сказав неправду:

– Ні, він не їсть риби, кістлява дуже…

– Але – яке неуцтво! – ображено скрикнула рибина.– Не всі ж ми кістляві! Наприклад,–– моя родина

Треба змінити розмову, зміркував Євсей і чемно питає:

– Ви бували у нас нагорі?

– Дуже треба! – сердито пирхнула рибина.– Там дихати нічим…

– Зате – мухи які…

Рибина обпливла круг нього, зупинилась прямо проти носа, та раптом і каже:

– Мух-хи? А ви чого сюди припливли?

Ну, починається! – подумав Євсейка.– З’їсть вона мене, дурепа… І, начебто безтурботно, відповів:

– Так собі, гуляю…

– Гм! – знову пирхнула рибина.– А може, ви – вже утопленик?

– От ще! – ображено скрикнув хлопчик.– Анітрохи навіть. Я от зараз устану і…

Спробував устати, а – не може: наче його важкою ковдрою закутали – ні повернутись, ні ворухнутись!

Зараз я почну плакати, подумав він, але відразу ж зміркував, що плач-не-плач – у воді сліз не видко, і вирішив, що не варто плакати,– може, як-небудь інакше пощастить викрутитись із цієї неприємної історії.

А кругом – господи! – зібралось різних морських жителів –ліку нема! На ногу вилазить голотурія, схожа на кепсько намальоване порося, і сичить:

– Бажаю з вами познайомитись ближче…

Тремтить перед носом морський пухир, дметься, пихкає,– докоряє Євсейці:

– Хороше! Хороше! Ні рак, ні риба, ні молюск, ай-я-яй!

– Почекайте, я, може, ще авіатором буду,– каже йому Євсей, а на коліна йому виліз лангуст і, повертаючи очима на ниточках, чемно питає:

– Дозвольте узнати, котра година?

Пропливла мимо сепія, зовсім як мокра носова хустка; всюди миготять сифонофори, наче скляні кульки, одне вухо лоскоче креветка, друге – теж мацає хтось цікавий, навіть по голові мандрують маленькі рачки,– заплутались у волоссі й смикають його.

– Ой-ой-ой! – скрикнув про себе Євсейка, намагаючись дивитись на все безтурботно й ласкаво, як татко, коли він винен, а мама сердиться на нього.

А кругом у воді повисли риби – сила-силенна! – поводять тихенько плавцями і, витріщивши на хлопчика круглі очі, нудні, як алгебра, бурмочуть:

– Як він може жити в світі, без луски в воді плисти?

Ми би, риби, не могли би так роздвоїти хвости.

Він на нас ніяк не схожий, ми не бачили такого.

Ця істота схожа, може, на потвору восьминога?

Дурні! – ображено подумав Євсейка.– У мене з російської мови торік дві четвірки було…

І вдає, ніби він нічого не чує, навіть хотів безтурботно посвистати, але – виявилось – не можна: вода лізе в рот, наче пробка.

А балакуча рибина все питає його:

– Подобається вам у нас?

– Ні… тобто – так, подобається… У мене вдома… теж дуже добре! – відповів Євсей і знову злякався:

Ой лишенько, що я кажу?! А що як вона розсердиться, і почнуть вони мене їсти. . .

Але вголос каже:

– Давайте якось гратись, а то мені трохи нудно…

Це дуже сподобалось балакучій рибині, вона засміялась, розкривши круглий рот так, що стало видно рожеві зябра, крутить хвостом, виблискує гострими зубами і старечим голосом кричить:

– Це добре – погратись! Це дуже добре – погратись!

– Попливем нагору! – запропонував Євсей.

– Чого? – спитала рибина.

– Адже вниз уже не можна! І там, нагорі,–мухи.

– Мух-хи! Ви їх любите?..

Євсей любив тільки татка, маму й морозиво, але відповів:

– Так…

– Ну, що ж? Попливімо! – сказала рибина, перевернувшись головою вгору, а Євсей відразу хап її за зябра і кричить:

– Я – готовий!

– Стривайте! Ви, страховище, -надто засунули свої лапи в зябра мені…

– Нічого!

– Як то – нічого? Порядна риба не може жити, не дихаючи …

– Господи! – скрикнув хлопчик.– Ну чого ви сперечаєтесь усе? Гратись, так гратись…

А сам думає:

Аби тільки вона мене тропіки підтягла вгору, а там уже я вирину.

Попливла риба, наче танцюючи, і співає щосили:

– Зубом клацаючи часто,

І худюча і зубаста,

Все шукаючи харчів,

Ходить щука круг лящів.

Маленькі рибки кружляють і хором галасують:

– От так штука!

Марно хоче щука

Проковтнуть ляща.

От так гарна штука!

Пливли-пливли, що вище – то все швидше й легше, і раптом Євсейка відчув, що голова його виринула в повітря:

– Ой!

Дивиться – ясний день, сонце виграє на воді, зелена вода захлюпує на берег, шумить, співає, Євсейчина вудка плаває в морі, далеко від берега, а сам він сидить на тому ж камені, з якого впав, і вже – весь сухий!

– Ух,– сказав він, усміхаючись сонцю,– от я й виринув!