Вівчар і гном

У давні часи жив скромний вівчар, який мав сім овець. Щодня він водив їх пастися на високу гору. Одного дня, як завжди, він вивів овець на пасовище. Сперся на свою палицю, оглянувся навколо і почав мріяти про те, як було б чудово, якби життя не було таким дорогим.

Він думав про те, як міг би забезпечити своїм дітям достатньо їжі та кращий життєвий рівень. Раптом перед ним з’явився маленький чоловічок у червоній шапці та з довгою білою бородою.

«Йди за мною», — сказав чоловічок. «Не пошкодуєш».

Пастух не вагався і пішов за ним. Чоловічок тримав у руці дивний корінь. Вони дійшли до скелі, і чоловічок тричі вдарив коренем по каменю. З громовим гуркотом скеля розступилася і відкрила темну, глибоку печеру. Пастух залишився стояти в захваті і невіруюче хитав головою. Чоловічок увійшов всередину, і пастух обережно пішов за ним.

Всередині печери горів вогонь, і навколо нього працювали маленькі гноми з закопченими обличчями. Вони кували з золота найрізноманітніші предмети: сяючі корони, важкі ланцюги, оздоблені кубки та персні з коштовними каменями. Пастуху аж очі розбігалися, коли він бачив стільки багатства в одному місці. Золото блищало всюди навколо.

«Візьми, скільки зможеш нести», — сказав чоловічок, поклав корінь на землю і безслідно зник.

Пастух не вагався і наповнив свої кишені золотом до країв. Потім поспішив вийти з печери. Як тільки він ступив на луку, скеля за ним з гуркотом закрилася. Дорогою додому золото в кишенях радісно дзвеніло.

Завдяки золоту пастух купив багато їжі, одягнув своїх дітей у новий одяг і взуття, і ще залишилося достатньо грошей. Коли новина про його багатство рознеслася по селу, багато хто намагався знайти вхід до печери. Але гора залишилася закритою, і до сьогодні нікому не вдалося її знову відкрити.