Вітя та його пригоди

Вітя був хлопчиком, який любив пригоди. Він будував схованки серед дерев, зв’язував у лісі мотузки і гойдався на них, а взимку будував юрту щоб грати в ескімосів. Він завжди щось вигадував, і його уява не мала меж. Але одного разу з ним сталася справжня пригода.

Коли почалися канікули, Вітя поїхав на кілька днів до дядька з тіткою. Йому там дуже подобалося, бо там завжди щось відбувалося. Але цього разу йому справді було на що чекати. У дядька був план, і він давав Вітькові лише маленькі підказки, щоб він був у захваті від того, що має відбутися. Він сказав йому: “Візьми з собою плавки і щось, що ти хотів би комусь подарувати”. Тож Вітя зібрав усе, що йому сказав дядько, і продовжував думати про те, що вони з дядьком будуть робити. Він не міг дочекатися пригоди, яку вигадав дядько.

Аж поки не настав той самий день. “Ну що ж, сьогодні, мій друже. Одягай плавки, вдягай щось зручне, бери рюкзак з рештою речей, а я спакую решту. Поїхали, – оголосив дядько Вітькові, і незабаром вони опинилися на лісовій стежці, що вела до річки. Здалеку Вітя чув, як річка стікає з гір. Коли вони наблизилися до місця призначення, Вітя згорав від нетерпіння. Він постійно стрибав навколо дядька, розпитуючи його, куди вони йдуть і коли будуть на місці. Нарешті вони підійшли до берега річки, де він побачив невелике каное. У ній стояла велика порожня бочка.

“Сідай, Вітьку. У нас є першокласна байдарка, яку ми позичили на один день. Ти не хвилюйся, вона безпечна. А в бочку ми покладемо наші речі і рюкзаки. Вони не постраждають і не намокнуть. Тож ми поїхали.” Дядько посміхнувся, а Вітьок радісно застрибнув у човен, швидко запхав усе в бочку і з нетерпінням чекав, куди ж вони попливуть. Дорогою дядько пояснив Вітькові, як поводитися з веслом і як тримати човен у правильному напрямку. Але це ще не все, що чекало на Вітька.

Коли вони пропливали повз дерева, хлопчик помітив стрілки, які були на деревах. Вони вказували напрямок, куди пливти. Але потім він побачив виступаючий берег з деревом, на якому була табличка з написом: “Місце призначення через 100 ярдів. Йди вздовж річки і шукай найбільший камінь”. Раптом дядько гукнув: “Вітьку, давай повернемо до того берега і кинемо там якір”. І так, після довгих зусиль і боротьби з течією річки, їм вдалося дістатися до берега. Там вони прив’язали човен і, слідуючи інструкціям, попливли вздовж річки, шукаючи найбільший камінь. Побачивши його, Вітьок побіг до нього і почав шукати навколо. Йому не терпілося побачити, що ж він там знайде. Може, там буде скарб. Скриня, повна коштовностей або грошей, або ще одна карта, куди йти далі. Він шукав, щоб побачити, які таємниці зберігає камінь.

І раптом він натрапив на дещо. Маленька закрита бляшана коробочка, і вона була повна. Вітьок нетерпляче відкрив її, але те, що він там побачив, зовсім не очікував. Маленький зошит у мішечку, олівець і кілька дрібних предметів. Картинка, йо-йо, браслет, компас і закладка. Вітя спантеличено подивився на дядька: “Що це, дядьку?” “Це називається схованка. Це особливий скарб. Коли ти його знаходиш, то записуєш у зошит і береш ту річ, яку хочеш, а натомість кладеш туди щось своє. Таким чином скринька весь час залишається повною. Важливий навіть не вміст скарбу, а пригода, яку ти переживаєш, коли його знаходиш”, – пояснив дядько.

У Вітька загорілися очі. Це було в сто разів краще за коштовності та перли. Він дістав компас і попрямував до свого маленького металевого вагончика. Дорогою назад він все думав, хто ж поїде на його машині наступним. Вітек був дуже радий пригоді, яку приготував для нього дядько. І він ніколи не забуде, що іноді важливий не пункт призначення, а сама подорож.