Вірний пес

В одного господаря був дуже вірний пес і добре пантрував господарство; через цілі ночі гавкав, і за то йому добре їсти давали. Єдного вечора, як прийшов до своєї буди та й ліг, чує – хтось іде дорогов. Він встав та й біжить до брами. Вибігає за браму, дивиться – а то вовк. А він каже: А ти чого тут до села заблукав? Вовк каже: Я іду до твого господаря, бо його вівці були на пасовиську і запрошували мене до себе в гості. Я пішов додому, зібрався та й тепер іду. А пес до вовка каже: Мені ся здає, що вони ся нині не лагодили, то ти зачекай тут, а я їм скажу, що ти йдеш, аби ся пририхтували добре.

І побіг пес до овець та й каже: Знаєте ви о тім, що вовк іде до вас у гості? А вівці кажуть, що не знають. А там був один великий, уже старий баран та й каже: Най приведе до мене. Та й пес узяв і побіг і каже до вовка: Ходи.

Приходять перед хлівець, а пес каже до вовка: Гайд, лізь крізь віконце. Вовк зачав лізти до хліва і вже наполовині як у хліві, так і надворі. Та й тогди пес загарчав і злапав за хвіст, а баран розбігся від другої стіни та й бухнув свойов головов у вовкову голову. А вовк назад вилетів крізь віконце надвір і каже до пса: Е, ти, неборе, мене притримав. А пес каже: Та де?! Я тебе підсаджував! Та й каже: Ти не маєш кріпкості, аби-с через таку низьку стіну перескочив, але ж треба мене пересаджувати. Каже вовк псові: Ти лізь уперед, а я буду за тобов. Та й пес як наставився, так перескочив крізь віконце та й став собі коло вікна. А відтак зачав вовк драпанитися по стіні, і наколи перехилив голову до хліва, пес злапав його за вухо та й тримає. Баран розбігся і зачав бити вовка, а вовк зарів та й пішов собі за браму. Відтак вибігає за ним пес та й каже: Чому не йдеш, як тебе кликали? А вовк каже: А, та ти мудрий!.. Ти тримав мене, а вівці били. А пес каже: Та де я тебе тримав?! Я тяг до середини. А вовк устав та й каже: Чекай, ще я тебе десь злапаю! Та й взяв та й пішов.

Відтак єдного разу виїхав господар в поле орати, та й пес за ним пішов. Але пес шукав за мишами та й забіг аж під ліс. Дивиться – вовк іде. А пес каже до него: Ходи тепер до мене в гості, то я тебе ліпше прийму, як вівці. А вовк каже: Е, то буде, як я ся забавив у овець! Ходи ти до мене. А пес каже: То я мушу піти сказати господареві, що я йду на забаву, а не, то ти ходи зо мнов, там мій господар оре, та й я йому скажу, та й підем оба. А вовк каже: Та я там не буду мати де ся сховати від господаря. А пес каже: Ходи, там є господарів сардак, та й сховаєшся, а я піду йому сказати, що йду на забаву.

Вовк лізе під сардак, а пес каже: Пхай передні лапи в один рукав, а задні – в другий, та й ніхто не буде видіти, що ти тут їш. А сам побіг до господаря та й каже, що є під сардаком той самий вовк, що приходив до овець. Господар прийшов до дороги з плугом, обернув, запустив плуг до борозни, відчіпає орчик від плуга та й каже до пса: Як ідеш на забаву, то не надовго. Взяв орчик до рук, і пес злапав вовка за задні ноги, а господар б'є. Якось вдарив по ногах та й вломив му єдну ногу. Але як зачало дуже вовка боліти, роздер сардак та й ледве втік. Та й так ся з псом забавили.

Єдного разу в неділю файно сонце гріє, а пес каже до господаря, що піде собі трохи в поле подивитися. А господар каже: То йди. Та й пес побіг. Оббіг поле вже всюди та й прийшов знов аж під ліс. А той вовк шкутильгає та й дивиться на пса, що аже пес має файний гайштук, що йому господар купив за то, що він йому добре пильнує господарства. І вовк уже не хоче приступати близько, бо боїться його. А пес питається вовка: Чому не приступаєш ближче до мене? А вовк каже: Та як до тебе приступати, коли ти уже зістав війтом у селі, маєш зверхність, можеш мене набити. А пес каже: Ходи, не бійся. А вовк каже: Ая, аби-с ще так мене бив, як тогди з господарем своїм? І вовк обернувся і назад побіг у ліс, а пес помалу пішов собі попід ліс окопом.

Дивиться, а з ліса біжить корова. А пес питається її: Чо ти так, моргулько, тікаєш? А корова каже: От набіг якийсь вовк та й хотів мене розбити, а я ся його напудила та й тікаю. А пес каже: Ану вернися там, я ся подивлю, який то вовк. І корова вертається, а пес іде з нею таки на то місце, де вона ся пасла. Прийшли вони близько, і сказав пес до корови: На тобі мій гайштук, бо вовк буде так мене ся бояти з гайштуком. Взяв здоймив з себе гайштук і заложив корові на ріг. Приходить ближче д вовкові та й кличе до себе. А вовк не хоче приступити. Пес каже: Не бійся мене, я вже ласку утратив у свого господаря, дивися, що вже і минтиля не маю – гайштука. Я уже буду з тобов тепер, та возьмім розбиймо тоту корову оба, та й ти будеш їсти м'ясо, а я буду кості обгризати. І вовк кинувся на корову. Пес вовка злапав за хвіст, а корова обернулася і пробила вовка рогом. І він втік у ліс, уже вилизується, що його болить. А пес з коровов пішли собі додому!

Прийшли вже в село, а пес каже: Дай мені гайштук мій, бо я так не прийду перед свого господаря. А корова не хоче йому дати, каже, що він їй подарував. А пес каже: Як не хоч дати мені по добрій волі, то я тебе буду позивати.

І запізвав її до старого коня, що вже через ціле своє життя возив тому господареві воду. За пару днів дістали фирлядунки і пішли обоє на термін. Прийшли. Почитав їх. І пес розказав, як він оборонив корову від смерті. А кінь став та й думає над тим та й каже до корови: То таке, корово! Якби не пес, то би давно нас вовки з'їли. А гайштук йому маєш віддати, бо то тільки його заслуги.

І корова віддала йому гайштук, перепросила його, а за кару мала йому давати через цілу зиму по дві літри молока.