Вередливі жабки

Очеретяна хатина

біля річечки була,

і жила у ній родина

не велика, не мала:

жабка-дід і жабка-бабка,

мама-жабка, тато-жабка

і веселе маленя

жабенятко-жабеня.

Так би жити й поживати,

та чомусь одного дня

почала вередувати

дружна жаб’яча сім’я.

– Тут вода занадто чиста!

– Комарі якісь дрібні!

– На лататті ніде й сісти!–

буркотіли цілі дні

жабка-дід і жабка-бабка,

мама-жабка, тато-жабка

і веселе маленя

жабенятко-жабеня.

Десь вони почули мову

про якийсь недальній край:

там калюжа є чудова,

а навколо – справжній рай!

Що ж тут думати-гадати?!

Швидко все забрали з хати,

в хуру коника впрягли,

хто що може потягли.

Йдуть і йдуть… Стомились дуже,

та скінчилась довга путь:

ось нарешті й та калюжа!

Оселилися й живуть:

жабка-дід і жабка-бабка,

мама-жабка, тато-жабка

і веселе маленя

жабенятко-жабеня.

Ще до осені далеко,

час минає спроквола.

Тільки враз жахлива спека

дошкуляти почала.

Стала сохнути калюжа,

менша й меншає щодня…

Гірко плачеться і тужить

бідна жаб’яча сім’я:

жабка-дід і жабка-бабка,

мама-жабка, тато-жабка

і веселе маленя

жабенятко-жабеня.

– Ой, рятуйте! Ми загинем!

Що робити без води?

Й надала ж лиха година

переїхати сюди!

Геть звідсіль!.. –

І в тую ж нічку,

тільки спека уляглась,

швидше знов на рідну річку

вся сімейка потяглась:

жабка-дід і жабка-бабка,

мама-жабка, тато-жабка

і веселе маленя

жабенятко-жабеня.

Цілу ніч ішли невпинно

і на ранок прибрели

в очеретяну хатину,

де колись вони жили.

Ранок весело іскриться,

і комарики гудуть,

і тепер нікуди звідси

мандрувати вже не йдуть

жабка-дід і жабка-бабка,

мама-жабка, тато-жабка

і веселе маленя

жабенятко-жабеня.