Ведмідь та черв’як

Перед однією печерою, в якій ночував ведмідь, було одно велике дерево, що, ростучи та товстіючи, щораз більше заступало вхід у печеру.

Одного дня розлютився ведмідь на дерево й хотів його звалити. Побачив це черв'як із другого всохлого вже дерева та сказав ведмедеві:

– Ти думаєш, що звалиш його власною силою. Не можеш. Коли тобі перешкоджає, найди інше місце, поки я звалю це дерево.

Ведмідь розсміявся та став глузувати з черва.

– Краще мовчи, дурню! Як ти, такий малий, можеш звалити дерево, що я його не можу звалити?

– Поживемо – побачимо! – сказав черв, уліз у дерево, та ще й рік не минув, як він звалив його.

Тоді кликнув на ведмедя та сказав йому.

– Ти дужчий від багато звірят, звалиш коня й вола, але з нас двох хто сильніший – ти, великий, чи я, маленький?

– Я сильніший,– відповів ведмідь,– але не міг звалити дерева відразу, бо тоді був ослаб. А так, як ти, валити цілий рік – то не штука!

А черв'як сказав йому:

– Е, крутиш, мій ведмедю! Моя сила певніша, хоч і повільна. Бо недаром каже прислів'я. Мала капля лупає скелю.