Ведмедикова хатка

Пухнастий та білесенький засипав все сніжок. Біжить малеча весело в засніжений садок.

З лопатами, з санчатами працює дітвора.

Збудуєм з снігу хату ми посеред двора!

Качають сніг, втрамбовують,– робота аж кипить. Ось хатка вже й збудована. А хто в ній буде жить?

Малесенькими ніжками, вгрузаючи в сніжку, іде-бреде доріжкою Ясюня по садку. А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок – ведмедик волохатенький, закутаний в платок.

– Диви, який будиночок! Як чисто й гарно тут! В таких хатках на півночі і люди теж живуть. На півночі ведмеді є в печерах із крижин… З тюленями кумедними вітаються моржі… Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій! Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!

В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь. Малеча радо й весело навколо гомонить.

Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять! Прийшла додому Ясочка. Лягає Яся спать,– і раптом в плач:

– Ой лишенько! Ну що робить тепер?! Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!

– Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій! Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!

Синіє ніч доріжкою з віконних оболон. Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.

… Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду. З північними оленями ведмеді білі йдуть. Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони…

Ой, сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!

Синіє ніч морозяна з віконних оболон. Нічим не потривожена в кімнаті тиша й сон.

Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:

– А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!