Ведмедик Міша

Маленьке ведмежа, якого всі називали Міша, гуляв лісом. Він наспівував кроки, підстрибував туди-сюди, спостерігав за білками на деревах, а коли на лісовій стежці з’являлася велика палиця, відкладав її вбік. Йому дуже подобалися ці прогулянки. Він йшов у своєму власному темпі. Іноді він відпочивав у моху і насолоджувався приємною тишею, яка панувала в лісі. Одного разу, коли Міша під час такої прогулянки сів біля дерева, його щось здивувало.

“Обережно, відійди з дороги”. Почувся чийсь голос здалеку. Міша підвівся, озирнувся і побачив, що до нього наближається кролик. Він біг з неймовірною швидкістю. Пил і дрібні хвоїнки клубочилися навколо його задніх лап. Міша відскочив убік, і заєць просто пронісся повз нього. За кілька хвилин це повторилося. Заєць знову пробіг повз ведмедя так, що у нього аж голова пішла обертом.

Коли він пробіг втретє, Міша вже гукав його здалеку: “Стій, зупинись, будь ласка. Я хочу в тебе дещо запитати”. Кролик зупинився, задихаючись, і подивився на Мішу. “Чому ти такий сором’язливий? Тебе хтось переслідує?” запитав Міша, допитливий і стурбований. Заєць лише посміхнувся і пояснив: “Ні, Міша, я тренуюся. Я маю бути в гарній формі. Наступного тижня будуть лісові перегони. І я хочу перемогти. Взяти участь може будь-хто з лісу. Там кілька кіл по стежці.”

“У формі?” спантеличено перепитав Міша. “Так кажуть, коли хочеш бути гарним і швидким у спорті”. відповів кролик. “А, ти маєш на увазі підтягнутий”. Міша посміхнувся і продовжив: “Ти кажеш, що кожен може брати участь? І я теж можу?” “Звичайно, можеш. Але тобі доведеться багато тренуватися”. відповів кролик, дивлячись на трохи пухкенького ведмедика.

Відтоді Міша не думав ні про що інше. Він знав, що він кругленький і не має форми, як сказав заєць, але хотів спробувати. Навіть якщо він буде останнім, він хотів принаймні пробігти ці кілька кіл. Тож він почав тренуватися. Він бігав щодня. Спочатку повільно. Зрештою, він трохи прискорив темп. Йому подобалося і було весело.

Аж поки одного дня не настав великий день. День перегонів. Всі бежці вишикувалися на стартовій лінії. Майже всі були поруч один з одним. Зайці, вовки, білки і останній в черзі, ведмідь Міша. Інші дивилися на нього з недовірою. Час від часу хтось жартував, що гонщику з таким животиком краще сидіти вдома. Але Міша не звертав уваги.

А потім почався забіг. Всі побігли. Всі були попереду. Міша був останнім, але йому було байдуже. Він продовжував бігти. Він знав, що може це зробити. Але на останньому колі його щось здивувало.

У траві поруч із трасою лежав кролик. Він впав під час забігу і зламав ногу. Але ніхто йому не допоміг. Дехто вже був на фініші, а дехто біг так швидко, що навіть не помітив його. Ведмідь не роздумуючи побіг до зайця. Він підхопив його на лапи і поніс до фінішу, щоб хтось зміг йому дати першу невідкладну медичну допомогу. Коли інші побачили, що Міша йде до фінішу, несучи пораненого зайця, всі почали аплодувати. Навіть тим, хто насміхався з нього, стало соромно.

Міша вважав за краще врятувати свого друга, ніж перемогти або закінчити забіг. Він був героєм. Хоч і був останнім. В кінці забігу роздали чотири медалі. За перше, друге і третє місце і медаль найкращому бежцу. Її отримав Міша.