Тигр, який любив приймати ванну

Жив собі тигр на ім’я Берт. Зуби в нього були великі, білі й гострі, а гарчав він голосніше за грім.

Але загалом це був хорошй і добрий тигр – аж доти, поки хтось не йшов приймати ванну.

Берт сам дуже любив приймати ванну і міг просидіти в ній хоч цілий день, якщо тільки містер і місіс Сміт та їхня маленька дочка – вони жили разом із тигром – не починали на нього сердитися. Подумайте тільки, коли б вони не захотіли прийняти ванну, Берт завжди гарчав на них і показував зуби.

– Ну ж бо, Берте! Вилазь із ванни та йди вечеряти! – сказала йому одного разу місіс Сміт і поманила його величезною мискою з кістками.

– Дякую, не хочу! – відповів Берт і загарчав.

Місіс Сміт мало не розплакалася.

– Час купати дитину, – поскаржилася вона, – а Берт не хоче вилазити з ванни. Що робити?

– Здається, придумав! – сказав містер Сміт. Він пішов до магазину і купив двадцять пляшок чорних чорнил, а коли Берт відвернувся, вилив усе чорнило до ванни. Вода стала чорна-чорна, і Берт теж став увесь чорний.

Кілька годин потому Берт вирішив, що час вечеряти, і виліз із ванни.

– Ой, ви тільки-но подивіться на цю величезну чорну кішку! – сказав містер Сміт.

– І справді, який гарний кіт! – сказала місіс Сміт.

– Який ще кіт? – обурився Берт. – Я зовсім не кіт. Я тигр!

– У тигрів смужки, – сказав містер Сміт. – Вони не бувають чорними.

О небо! Невже я й справді став котом? – подумав тигр.

– От тільки коти не люблять купатися, – вів далі містер Сміт. – Вірно?

– Вірно! – погодився Берт.

Після вечері Берт вийшов у сад. Тут його побачив сусідський пес Принц, який любив ганятися за кішками.

– Ага, кішка! – зрадів він. – Зараз ми її спіймаємо!

Щоправда, йому було трохи боязко, оскільки він ще ніколи не бачив такої величезної кішки. Але він звик, що коти й кішки завжди тікали від нього, щойно він починав на них гавкати, тому він сміливо ступив до Берта, гавкнув і вишкірив зуби.

Берт не поспішаючи повернув до нього свою морду і тільки разочок загарчав, ось так:

– Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р!

З таким страшним звіром Принцу ще ніколи не доводилося зустрічатися, він миттю перелетів через огорожу і зник.

Трохи згодом у сад вийшов містер Сміт, і Берт запитав його:

– А я й справді кіт? Хіба я не надто великий для кота?

– Ну звичайно ж, ти не кіт, – сказав містер Сміт. – Ти тигр. З особливої породи тигрів, які сидять у ванні не більше тридцяти хвилин. Це найкраща порода тигрів!

Берт був задоволений.

– Особлива порода! – погодився він. – Найкраща!

І він замуркотав від задоволення, і почав вмиватися язиком, і злизав усю чорноту, і знову став тигром – жовтим у чорну смужку.

Потім він повернувся до будинку і сказав місіс Сміт:

– Піду-но я прийму ванну!

Він пустив воду і гарненько помився. Він сидів у ванні рівно тридцять хвилин, і місіс Сміт похвалила його за це і дала йому ціле відро морозива.

Берт засунув голову у відро і лизав морозиво.

– Ням-ням-ням! – говорив він. – Моє улюблене морозиво!