Циганське прокляття

Один газда найняв косарів. Між ними був циган.

Посідали вони відпочивати й викурити люльки. Так відпочивали, що й обід застав їх під вербою. Косарі сказали:

– Берімся до кіс, бо сонце вже над головою.

А циган говорить:

– Нащо пилувати? Ади, газдиня несе обід. Добре поїмо, і робота піде, як по маслу.

Пообідали. Газдиня забрала торбу з мисками і пішла. Косарі понабивали люльки і знову запалили. Попльовували далі в некошену траву. Хтось із них сказав:

– Уставаймо, бо вечір от-от...

– Ти чого такий прудкий? – заперечив циган.–Хто серед дня косить? Попідвечіркуємо і візьмемось за коси.

Попідвечіркували. Потому палили й попльовували в некошену траву, що й сонце зайшло. Повставали й пішли до господаря – аби дав вечерю.

Газдиня наклала повну макітру пирогів. А циган дуже жвавий: один пиріг у рот, а два – в пазуху. За кілька хвилин макітру спорожнили. Подали варені яйця. Циган бере одне яйце в рот, друге – в пазуху.

Косарі повставали з-за столу голодні. Посідали на призьбу і запалили люльки. Один із них сказав:

– Потанцюймо з газдинею. Ану, цигане, проси куму до танцю...

Той не хотів іти до танцю, та газдиня потягла його. Циганова пазуха підскакувала, сорочка стиха вилізла – і пироги посипалися на землю.

– Що сталося? – здивувався газда.

– У мене черево діряве,– мовив циган.

Коли голодні косарі пішли, він попросив:

– Дай, газдо, кусень солонини, бо із того дірявого черева тільки добрий шмат не вивалиться.

– Доста маєш на сьогодні! – розсердився господар.

– Що, шкодуєш мені солонини? А бодай та трава, яку ми скосили, знову піднялася! – пішов циган, лаючись.

Другого дня господар пішов на своє поле – вся трава стояла, ніби коса зовсім її не торкалася.

– Ади, який я дурний! – вдарив себе по чолі.– Через якийсь шмат солонини пропала вся робота. Прокляв циганисько. Треба ще раз наймати людей...