Це казка про пряниковий будиночок

У давні часи бідність володіла усім світом. Навіть у маленькій хатині біля лісу жив батько зі своїми дітьми, Павлом і Мар’янкою. Разом із ними там жила друга дружина батька, мачуха, яка не дуже любила дітей. Вона постійно на них лаяла, кажучи, що вона сама має мало, і що немає сенсу годувати ще двох голодних дітей.

Вона так довго закликала свого чоловіка, щоб він відвів їх у ліс і там залишив їх, аж його злим словам піддався. Отже, одного дня він вирішив відправитися в ліс разом із дітьми. Павлику він дав шматок хліба на дорогу. Він виглядав при цьому схвильовано, і Павлик почував себе не дуже добре. Тому він ламав крихти хліба і непомітно розкидав їх, щоб позначити шлях, яким вони йшли.

Але батько вів їх все далі і далі, у місця, де вони ніколи раніше не були. Після тривалої подорожі вони досягли луки, і батько сказав, що він подивиться, чи там ростуть гриби або лісові ягоди, і порадив дітям відпочити. Павлик і Мар’янка чекали та чекали, але батька не було видно, і наближалася темрява.

Мар’янка розплакалася: “Тепер ми ніколи не знайдемо дорогу додому і залишимося загубленими.” Проте Павлик її заспокоював: “Не плач, Мар’янко, ми не залишимося загубленими. Я розкидав крихти хліба по дорозі. Якщо ми підемо за ними, ми повернемося додому.” Вони хотіли йти по дорозі з крихтами хліба, але, о диво, їх там не було, птахи з’їли їх. Діти були голодні і не знали, куди йти, і почало темніти.

“Почекай, Павлику, я залізк на дерево і подивлюся, чи не видно світла десь поблизу”, сказала Мар’янка і піднялася на високе дерево. І справді, вона побачила світло вдалині. Вона злізла з дерева, і разом з Павликом вони пішли в тому напрямку. Незабаром вони натрапили на будиночок. Але це був не будь-який будиночок, він був зроблений повністю із пряників! Голодний Павлик відразу ж скуштував кусень пряника, хоча Мар’янка відмовдяла його. Раптом з будиночка вискочила стара відьма. “Хто тут у мене обірвав пряник?” запитала вона  своїм скрипучим голосом. Павлик тихо сказав: “Нічого, це вітерець обірвав пряник.” Тоді відьма повернулася в будинок. Проте, щойно Павлик відкушує ще один шматок, вона знову вибігає. Павлик говорить Мар’янці, щоб вони не побачили її, і відьма знову зникає в будиночку. Але, як тільки Павлик відкушує ще один шматок, відьма знову вибігає. Вона спіймала дітей і привела їх до будиночку. Там вона заперла їх у клітці і щодня годувала їх великою кількістю пряників. Вона хотіла дати їм наїстися, а потім з’їсти їх. Коли Павлик і Мар’янка стали дуже великими, відьма вирішила спочатку з’їсти Павлика. Вона нагріла піч і веліла Мар’янці перевірити, чи вже достатньо гаряча піч. На щастя, Мар’янка була розумною дівчинкою і вирішила обманути відьму: “Але я не знаю, як пізнати, чи достатньо гаряча піч. Я ще маленька і ніколи нічого не пекла”, вона вдає, що їй не відомо. Відьма тільки крутить очима і запускає свою руку в піч, щоб сама переконатися. Мар’янка не вагаючись, штовхає відьму в піч і відразу закриває дверцята. Потім вона бере Павлика і вони вибігають з пряникового будиночка, навіть не оглядаючись. Вони біжать і біжать, не оглядаючись. І раптом, що вони бачать – їхнього батька! За той час, коли діти були з відьмою, зла мачуха втекла від батька, і він, все ще нещасний, щодня шукав дітей в лісі. Таким чином, поки відьма смажиться в печі, батько з Павликом і Мар’янкою повертаються додому, де вони щасливо живуть і досі.