Царівна-лисичка

Одного разу допитлива лисичка вирушила до міста, сподіваючись украсти курку чи придбати якусь вишукану прикрасу. Пишнохвоста довго бігала ярмарком, зазирала за кожен прилавок і міряла сережки та хусточки. Не було жодного товару, який би не роздивилася руденька. Здалеку угледівши яскравий віночок зі стрічками кольорів веселки, лиска стрімголов, не позираючи під ноги, кинулася до крамниці й необачно шубовснула в діжку з чимось липким, але пахучим.

– Ой лишенько! Рятуйте! Потопаю! – кликала на допомогу бідолаха.

Рудобоку витягли, та от біда – хутро стало яскраво-синього кольору. Але пишнохвоста ні трішечки не засмутилася. Навпаки – з радістю оглядала барвисту шубку.

– Такої красуні годі й шукати! – задоволено підсумувала лиска.

Хитрунка поважно, наче королева, попрямувала до лісу. Звірі здивовано й насторожено дивилися на пишнохвосту й розступалися, пропускаючи вперед. Тож не дивно, що красуня запишалася. Гордо задерши носика, вона наказала сороці скликати лисячу родину.

Коли всі зібралися на галявині, хитрунка залізла на пеньок, аби її було добре видно, й повідомила:

– Відтепер я – ваша царівна. Тож вимагаю данину – по курочці на сніданок, обід і вечерю.

– Що за нісенітниця?! – спробував заперечити хтось із натовпу.

– Хіба можете похизуватися такою шубкою, як у мене? Тоді годі сперечатися. Я дуже голодна.

Розумниця попрямувала додому чекати на обід, але коли бігла вздовж річки, на протилежному березі побачила лисичку, якої не було на зборах. Тому красуня закричала:

– Гей, кумонько, маєш знати, що віднині я – царівна.

– Нічого не чую, – захитала голівкою хижачка. – Йди сюди.

Пишнохвостій довелося долати кригу. Аж раптом лід тріснув, і правителька впала у воду. Ледве вилізла на берег і з жахом побачила, що знову стала руденькою.

Піджавши хвоста від сорому й картаючи себе за необачність, лисичка побігла додому. Відтоді, боячись глузувань, уникає рідні й завжди блукає лісом на самоті.