Торба з діамантами

Один чоловік усе життя служив у багача. А коли зістарівся, багач його вигнав за ворота.

Бідний повернувся до своєї хатини, ліг на лаву й стогне.

Минуло кілька днів. Він так зголоднів, що перед очима підскакували чортики. Чоловік лежав і чекав смерті. Але раптом подумав:

Чого це я маю голодувати? Хіба той багач мусить бути хитрішим від мене? Що, забрати мої сили та й вигнати мене з порожнього торбою? Е-е-е, я йому покажу!

А перед вікнами хатини росла велика груша. Бідний глипнув на неї і хитро посміхнувся. Потім узяв торбу і пішов до Пруту. Наповнив її рінню, а як приніс додому, файненько зашив та й закопав під грушею. Через кілька днів пішов до багача:

– Пане газдо, мені приснився файний сон.

– Який?

– Уві сні показався мій покійний дід і сказав: У тебе під грушею є торба з діамантами. То я її закопав, коли повернувся з турецької війни...

– Ходім та розкопаємо! – схопився багач.

Пішли. Бідний копав, багатий дивився. Бідний докопався до коріння – хап торбу і драла до хати. Багач бігом за ним. Бідний кинув торбу в скриню, а сам ліг на неї.

– Не дам нікому, хоч би мене різали! Хто мене буде годувати до самої смерті, тому й лишу торбу з діамантами.

– Я... я буду тебе годувати! – затрусився багач.

І, справді, після того носив біднякові хліба, солонини і всякого добра. Убрав його файно. Бідний собі жив, як у бога за дверима, нічим не журився. Коли прийшла смерть, заплющив очі та й помер. Багач поховав його – так, як має бути. Прийшов із цвинтаря, отворив скриню, а там – каміння в торбі.

– Його діаманти стали камінням для тебе! – казали бідні люди.

Багач мовчав і сопів.