Сила сімʼї. Як буря навчила Бім і Бома дружити

У густому лісі, на березі тихої річки, жила дружна сім’я бобрів: мама Бора, тато Боб і двоє синів — Бім та Бом. Бобриків усі знали за їхню працьовитість і завзяття.

Одного дня Бім і Бом сиділи на березі річки і дивилися, як вода повільно несе гілочки.

— А знаєш, Боме, — почав Бім, — я хочу побудувати собі нову хатинку! Високу-високу, аж до хмар!

— А я збудую ще вищу! І красивішу! — не відставав Бом.

— Побачимо, — примружив очі Бім.

І почали брати змагатися. Бім хапав гілочки і тягнув їх до свого будиночка. Бом підглядав за братом і намагався знайти гілочки товстіші та довші.

— Ей! Це ж моя гілка! — обурився Бім, коли побачив, як Бом тягне товсту вербову гілку до своєї хатинки.

— А хіба тут написано твоє ім’я? — відповів Бом і швидко побіг далі.

Мама Бора бачила, як сини бігали вздовж берега, сперечалися і забирали гілочки один у одного.

— Хлопчики, — лагідно звернулася вона, — невже ви забули, що тато завжди казав? Разом — ми сила!

— Який там разом! — буркнув Бім. — Моя хатинка буде найвища!

— А моя найміцніша! — додав Бом і швидко побіг далі.

Так минали дні. Нарешті обидві хатинки були збудовані. Бім стояв перед своїм будиночком, задоволено оглядаючи високу конструкцію.

— А тепер подивимось, чия хатинка краща! — крикнув він братові.

— Моє дерево товстіше! — відповів Бом, піднявши носа.

Але раптом з неба почувся гуркіт. Почалася буря. Вітер завивав, дощ лив як із відра. Хвилі на річці здіймалися все вище.

— Ой! Мій будинок зруйновано! — закричав Бім, коли сильний порив вітру зламав дах його хатинки.

— Мій теж! — розпачливо вигукнув Бом, коли вода почала розмивати його фундамент.

— Мамо! Тату! — разом закричали бобрики і кинулися до великої хатинки батьків.

Коли буря стихла Боб і Бора почали допомагати дітям. Вони витягнули обидва будиночки з води, зміцнили стіни і скріпили гілки міцними лозами.

— Якби ви допомагали один одному, а не змагалися, ваші хатинки витримали б бурю, — строго сказав тато Боб.

— І якби ви не забирали гілки один в одного, а працювали разом, ваші будинки були б міцнішими, — додала мама Бора.

Бім і Бом сором’язливо опустили голови.

— Вибач, Боме, — прошепотів Бім.

— І ти вибач, Біме, — відповів Бом і простягнув брату лапу.

— Тепер ми зрозуміли. Разом ми непереможні! — радісно сказали брати і обійнялися.

І відтоді Бім і Бом більше не змагалися, а завжди допомагали один одному, бо знали, що справжня сила сім’ї — у єдності та підтримці.

Кінець!

Мораль: У гонитві за кращим можна втратити найважливіше. Справжня сила не в суперництві, а у взаємодопомозі та підтримці родини.