Страшна історія

Хоча були літні канікули і діти проводили більшість часу на вулиці на велосипедах чи на купальнях, але сьогоднішній день був іншим. Похмура погода і дощ перетворили сонячний краєвид на сіру млу, повну важких хмар. Великі краплі падали на землю, і всюди навколо блискало. Брат і сестра Павлик і Марінка вирішили, що цей похмурий день вони проведуть вдома, граючись.

«У мене є ідея!» – вигукнув старший братик Павлик і встав на ліжко в їхній дитячій кімнаті. У руках він тримав книжку. Марінка сіла на килимок, поправила свої жовті сукні і чекала, що їй скаже братик. «Будемо читати страшні історії!» – сказав братик, і діти пішли разом готувати схованку від чудовиськ, їхній бункер. Марінка хоч трохи і боялася, але зрештою погодилася. Її великий братик Павлик її ж захистить.

Діти вимкнули велике світло і ввімкнули лише маленьку нічну лампочку. Вони зробили собі бункер з ковдр і подушок, під яким сховалися разом з книжкою, повною страшних історій.

«Був одного разу темний ліс, в якому жив страшний лютий вовк! І цей сірий вовк блукав по лісі і чекав, поки не натрапить на якусь смачну заблукалу дитину! Адже їх він любив найбільше. «Вовк був великий як кінь і зуби мав страшенно великі!» розповідав історію Павлик і навіть не дихав. Мала Марінка була загорнута в ковдру, під якою ховалася. Вона слухала братика і тремтіла від страху.

«Боїшся як маленьке немовля!» дражнив її Павло і сміявся. Коли раптом вдарила велика блискавка і обидві діти закричали від страху. «Це лише буря!» засміялися вони разом і Павло продовжив читати страшну казку:

«Коли вовк так прогулювався густим темним лісом, він натрапив на маленьку Червону Шапочку. Мала весела дівчинка йшла лісовою стежкою до своєї бабусі. Коли раптом…“ Павлика перервало з розповіді історії страшне скрипіння з коридору і тупіт ніг.

„Що це було?“ запитала його налякано Марінка. Павло лише похитав головою і сховався до сестрички під ковдру. „А що, як це той вовк? І прийшов нас з’їсти!“ сказала Марінка налякано. „Хтось… йде по сходах! Це точно той вовк!!“ сказав голосно Павлик.

Коли раптом двері до їхньої дитячої кімнати відчинилися, і діти закричали від страху. Ні, у дверях стояла не вовк, а їхня мама, і в руках у неї був вишневий пиріг. Мама засміялася і спостерігала, як її діти виглядають з бункера. «Це я! Я не злий вовк! Такі вовки є тільки в казках, вони не справжні! Не бійтеся!» заспокоїла дітей їхня мама. «Ходіть їсти пиріжок!» сказала їм мама і погладила Марінку та Павлика. Брати і сестри нарешті засміялися і взялися за смачний пиріжок, поки мама читала їм веселу казку про зайчика Вушастика.

Діти вже не боялися. Марінка і Павлик тоді зрозуміли, що не потрібно всього боятися і що на страшні казки у них ще є трохи часу.