Сорока-білобока

У сороки-білобоки

п’ять малят-сороченят.

Усі чисто

хочуть їсти.

Треба всім їм дати лад.

От сорока-білобока

поскакала на поріг

і до хати

працювати

поскликала діток всіх.

Цей, здоровий,

носить дрова,

той, швидкий, пшоно товче.

Третій в чашку

цідить бражку,

а малий млинці пече.

Тільки п’ятий

хоче спати,

помагати не біжить –

у садочку

в холодочку

ліг на травці та й лежить.

У сороки-білобоки

все вже зроблено як слід.

Вся родина

й господиня

посідали за обід.

Ті – до кашки,

ці – до бражки,

ще й млинців по п’ять, по шість.

А ледаче

хай поплаче! –

Хто не робить, той не їсть.

Як почув це братик п’ятий –

не схотів на травці спати,

аж підскочив: – Як це так?!

Ви – в господі,

я – в городі,

до роботи й я мастак!

Ось він поле

бараболю

й обгортає залюбки,

до городу

носить воду,

поливає огірки.

Ще й на вишню

на найвищу

лізе ягідок нарвать.

Вже й приносить

вишень досить,

щоб усіх почастувать.

І сорока-білобока

не нахвалиться сама:

– В мене діти

працьовиті,

зовсім ледарів нема!