Смоляне Опудальце

Значить, Лис так ніколи й не спіймав Кролика? Так, дядечку Римусе? – запитав Джоель наступного вечора.

– Було й так, друже, що ледь-ледь не впіймав. Пригадуєш, як Братчик Кролик надурив його з кропом?

Ось невдовзі потому пішов Братчик Лис гуляти, набрав смоли і виліпив з неї чоловічка – Смоляне Опудальце.

Узяв він те Опудальце та й посадив край дороги, а сам заховався під кущем. Тільки сховався, зирк – іде Кролик по дорозі, підстрибуючи: стриб-скік, стриб-скік.

Старий Лис лежав тихо. А Кролик, як побачив Опудальце, так здивувався, аж на задні лапки встав. Опудальце сидить собі та й сидить, а Братчик Лис під кущем не ворухнеться.

– Доброго ранку! – привітався Кролик. – Гарна днина сьогодні.

Опудальце мовчить, а Лис і далі тихо лежить.

– Що ж це ти мовчиш? – питає Кролик.

Старий Лис тільки оком моргнув, а Опудальце – воно нічого не відповіло.

– Та ти на вуха слабуєш? – запитує Кролик. – Якщо недочуваєш, я можу й дужче кричати.

Опудальце мовчить, а Старий Лис лежить тихенько.

– Ти грубіян, я тебе провчу за це! Так, таки провчу! – розгнівався Кролик.

Лис ледь зі сміху не луснув, а Опудальце – воно нічого не відповіло.

– Коли до тебе говорять, потрібно відповідати, – обурився Кролик. – Негайно скинь капелюха і привітайся, а то я тобі такої прочуханки дам!

Опудальце мовчить, а Братчик Лис – він і далі лежить тихо.

Ось Кролик відскочив назад, замахнувся та як вгамселить Опудальце по голові кулаком!

Кулак прилип, ніяк не відірвеш його: смола міцно тримає.

А Опудальце знай мовчить, і Старий Лис лежить собі тихо.

– Відпусти негайно, а то вдарю! – вигукнув Кролик.

Вдарив Опудальце другою рукою, і ця прилипла.

А Опудальце – анічичирк, і Братчик Лис – він лежить тихенько.

– Відпусти, бо я тобі всі кістки потрощу! – так сказав Братчик Кролик.

Але Опудальце – воно нічого не відповіло. Не відпускає та й годі.

Тоді Кролик копнув його ногами, і ноги прилипли.

А Братчик Лис лежить тихо.

Кролик кричить:

– Якщо не відпустиш, я буду штовхатися!

Буцнув Опудалко головою – і голова прилипла. Тоді Лис вистрибнув з-під куща.

– Як ся маєш, Братчику Кролику? – каже Лис. – Чом же ти не вітаєшся зі мною?

Впав Лис на землю та й ну сміятися. Ой і реготав він, так реготав, аж у боці закололо.

– Ну, сьогодні ми вже точно разом пообідаємо, Братчику Кролику! Нині я й кропу припас, так що ти у мене не викрутишся, – сказав Лис.

…Тут дядечко Римус замовк і заходився виймати з попелу печену картоплю.

– Старий Лис з’їв Братчика Кролика? – поцікавився хлопчик у дядечка Римуса.

– А хто його знає, – відповів дідусь.

– Казка ж закінчилась. Хто каже – Братчик Ведмідь прийшов, його виручив, а хто каже – ні. Чуєш, мама кличе тебе. Біжи, малий.