Сліди до печери: Пастка старого царя

У тихому лісі, серед густих дерев і мохових галявин, жив старий Лев на ім’я Мирон. Колись він був грізним царем звірів, із сильними лапами та гострими кігтями. Але час нещадний: кігті стали тупими, а зуби вже не могли так легко здобувати їжу.

Мирон задумав хитрий план. Він розіслав новину серед звірів, що важко хворий і ледве дихає. Хай приходять друзі та попрощаються зі мною! — жалівся він. І Лев ліг у своїй печері, чекаючи гостей.

Першим прийшов Заєць Грицько. Ой, як шкода, пане Мироне! — сказав він, ступаючи до печери. Але варто було йому наблизитися, як Лев з останніх сил стрибнув і з’їв його.

Потім завітала Білка Оленка. Як ти себе почуваєш, царю лісу? — запитала вона, але її доля була така ж, як і в Зайця.

Звірі один за одним ішли до печери, але назад ніхто не повертався. Мирон був задоволений: його живіт був повний, а хитрість працювала бездоганно.

Одного дня до печери підбіг хитрий Лис на ім’я Остап. Він був дуже обачним і розумним. Підходячи до входу, він уважно роздивився землю. Доброго дня, пане Мироне! — гукнув Остап здалеку. Як ваше здоров’я?

Ох, Остапе, дуже погано! Ледве дихаю, — простогнав Лев. Зайди, друже, побалакаємо, бо самотність мене геть з’їдає.

Остап уважно оглянув сліди біля печери й побачив, що всі вони ведуть всередину, але жодного не було, що вів би назовні.

Ой, пане Мироне, я б із задоволенням зайшов, але ось яка справа: я бачу, що всі гості, які заходили до вашої печери, більше не поверталися. Скажіть, будь ласка, чому так? — запитав Лис із посмішкою.

Мирон не знайшов, що відповісти. Він мовчав, розуміючи, що його обман розкрито. Остап розвернувся і швидко побіг у ліс, попереджаючи інших звірів про хитрість старого Лева.

Відтоді ніхто більше не наважувався наблизитися до печери Мирона. І залишився старий Лев голодним та самотнім.

Кінець!