Руки Майстра

Давним-давно, жив собі один скульптор, який був справжнім майстром свого діла. Не мав він рівних у цій справі. Всі його скульптури були такими гарними, що очей неможливо було відвести.

Якось прийшла до нього потворна відьма, яка також захотіла свою статую. Майстер одразу ж погодився, адже дуже любив своє ремесло й нікому не відмовляв.

Минув час, і відьма прийшла подивитися на готовий витвір мистецтва. Та не встигла вона роздивитися скульптуру, як одразу оскаженіла. Як так, здивувалася відьма, з такої потвори створити таке прекрасне. Це її дуже розлютило і тоді, вона наклала прокляття на скульптора, що його руки його й погублять.

З того часу, у майстра, з'явилася невідома хвороба рук, яку ніякий лікар не міг вилікувати. На шкірі утворювалися маленькі пухирці, які згодом ставали великими ранами. Майстер засумував. Невгамовний свербіж та пекучий біль заважали йому працювати, і здавалося б, що з перебинтованими руками, він ніколи більше не зможе займатися своєю улюбленою справою.

Минув рік і відьма вирішила завітати до скульптора. Та знову, від побаченого, вона ошаленіла. Майстер як завжди ліпив свої скульптури, та цього разу, він це робив ногами. Звісно ж в нього з'явилися помічники, які йому допомагали, та факт лишається фактом. Відьма нічого не могла збагнути. Як так, вона ж його лишила, так би мовити, знаряддя праці, а він все одно продовжував творити далі. А скульптор їй пояснив, що забравши руки, вона не забрала головного – його таланту.

– Головне не інструмент, а той, хто його тримає! Тож, можете мене і ніг лишити, я все одно творитиму – сказав їй майстер

Не знала відьма, що сказати у відповідь, та й пішла собі геть. А на ранок, руки майстра стали такими, як і раніше, ніяких ран і ніякого свербежу. От тільки з часом вони вкрилися міцним золотим покривом, щоби скульптор міг продовжувати творити, і ніколи не пошкодив їх. З тієї пори майстер мав золоті руки не тільки в переносному, а й в прямому сенсі цього слова.