Рукавичка

По ялинку внучка з дідом йшли по лісі навмання.

А за ними бігло слідом довговухе цуценя.

Задивилась, мабуть, внучка на ялинку, на сосну і зронила якось з ручки рукавичку хутряну.

Рукавичка невеличка на снігу собі лежить.

Раптом мишка тишком-нишком з нірки вилізла й біжить – Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися – хто тут є?

Тільки голосу з хатинки щось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичку і сама в ній стала жить.

Раптом зайчик- побігайчик з-під ялиночки біжить.

– Ну й хатинка!

Ну и дивинка!

Відгукнися – хто тут є? – Чує зайчик: Із хатинки хтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка.

Ну, а ти хто?

Що за гість?

– А я зайчик- побігайчик довгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку, стали вдвох у хатці жить.

Раптом білка – стриб із гілки!

Та по стежечці біжить.

– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися –хто тут є? – Чує білочка: з хатинки хтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка, є тут зайчик–куций хвіст!

– А я білка–тепла шубка, невеличка я на зріст!

Влізла й білка в рукавичку, стали втрьох у хатці жить, Глядь, поглядь, аж ось лисичка попід соснами біжить.

– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися –хто тут є? – Чує лиска: із хатинки хтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка, є тут зайчик–куций хвіст, є тут білка–тепла шубка.

Ну, а ти хто? Що за гість?

–Хто ж не зна мене, лисичку, і вигадливу, й метку? – Влізла й лиска в рукавичку, примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий, і куниця, й їжачок.

Тут і голці ніде пласти!

Скільки сміху й балачок!

Рукавичка невеличка на снігу собі лежить.

А з барлогу на дорогу вийшов заспаний ведмідь – Що за зборище зібралось?

Що за хата?

Хто тут є?

Хто здіймає сміх та галас, зовсім спати не дає?

– Є тут мишка-гострозубка, є тут зайчик–куций хвіст, є тут білка–тепла шубка, то малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця, і вигадлива, й метка, є кабан, їжак, куниця.

Ну, а хто це нас ляка?

– Я ведмідь, я хочу спати, сміху-жартів не люблю!

Сяду я на вашу хату всіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютує ломить всі кущі підряд.

Що робити? Хто врятує переляканих звірят?!

А тим часом дід та внучка вже ялинку принесли.

Так у внучки змерзла ручка, що аж зашпори зайшли.

– Рукавичка де ж поділась?

Загубила!.. Ай-ай-ай!

Побіжи, мій песик милий, рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав, хвіст– угору, в землю – ніс, і примчався скільки духу на те саме місце в ліс.

Рукавичка як живая, ходить ходором, тремтить.

А до неї підступає розлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього – аж ведмідь оторопів, зразу втік і до барлога причвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи, стали песика хвалить, що прогнав ведмедя сміло, не злякався ні на мить.

Каже песик: – Дуже прошу інше мешкання знайти.

Треба дівчинці хорошій рукавичку віднести.

– А хіба ж це рукавичка?! – загукали всі. – Невже?!

В нас нема такої звички забирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобою рукавичку повернуть! – І веселою юрбою звірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинку рукавичку віднесли, і всі разом круг ялинки танцювати почали.