Принцеса Юлія та її чарівний капелюх

Над великим зеленим долом було одне весняне королівство. Цілий рік там росли квіти, над мурами пишалася веселка, а в королівських садах цвіли дерева. Про це весняне королівство говорили далеко і широко. Кожен, хто проходив повз, хотів побачити ті кольори, якими було відоме королівство. Дерева, квіти та веселка. Це все освітлювало королівство кольорами всіх видів.

У цьому королівстві жила принцеса Юлія. Весела і розумна дівчинка, яку всі любили. Принцеса Юлія знала, як кожному допомогти. Вона мала розуміння для кожного, і навіть розпізнавала, коли когось щось турбувало. Юлія мала одну таємницю. Щось, що допомагало їй розпізнати, який у людини настрій і чи сумний він, чи ні. Вона мала чарівний капелюх. Коли хтось одягав цей капелюх на голову, він змінював колір залежно від того, як людина себе почувала. Коли хтось був сумний, капелюх мав чорний колір. Коли хтось був веселий і задоволений, то він забарвлювався в жовтий. А коли хтось був злий, то капелюх червонів. Принцеса Юлія носила його завжди з собою. Завжди, коли вона йшла кудись по королівству або на будь-яку прогулянку, капелюх був у неї.

Одного разу вона йшла по селі, яке належало до королівства, і побачила на лавці під деревом молоду дівчину. Голова у неї була схилена, на очах сльози, а руки вона сильно терла, ніби була зла. Джулі сіла поруч на лавочку і запитала, що сталося. Спочатку дівчина не хотіла розмовляти, але коли побачила, що до неї підсіла сама принцеса, почала говорити: «Знаєш, я тут живу сама з татом. Всі справи виконую. Готую, прибираю і про тварин дбаю. Але коли ввечері хочу трохи піти з подругою на танці, тато мені не дозволяє.»

Принцеса уважно слухала дівчину, а потім запитала, чи може надіти їй капелюх. Дівчина погодилася, і коли принцеса поклала капелюх їй на голову, він почав мерехтіти чорним і червоним кольорами. Принцеса зрозуміла, що дівчинка не тільки сердиться, але й сумує. Вона розуміла, чому вона така. Але вирішила, що спробує якось це виправити. Їй не подобалося бачити дівчинку такою.

Тож вона взяла капелюх і пішла шукати її батька. Вона знайшла його трохи далі на полі, де він працював. Коли він побачив, що до нього йде принцеса, він злякався. Але потім принцеса з ним поговорила. Вона намагалася йому все пояснити, щоб він зрозумів свою доньку. А потім щось запропонувала: «Я розумію, чому ти боїшся за свою доньку. І чому не хочеш, щоб вона йшла на танці. Але в мене є ідея. Якщо вона виконає всю свою роботу, що якби ти дозволив їй увечері піти на танці до замку. До нас. Я теж люблю танцювати, тому час від часу влаштовую сільські вечірки у нас. Таким чином, тобі не доведеться хвилюватися за свою дівчинку. За всім буде наглядати мій тато, король.» «Добре, домовлено,» задоволено відповів тато дівчинки.

Принцеса все потім розповіла дівчинці на лавці, і та була щаслива безмежно. Коли потім прийшов до них і татко, все було в порядку. Принцеса їм наділа капелюх, і колір був яскраво-жовтий. Як сонечко. Обидва були дуже раді, що принцеса допомогла їм помиритися. Вони ніколи не забували, що краще поговорити, знайти рішення і зрозуміти один одного, ніж сердитися і ображатися. А принцеса Юлія? Вона була дуже рада, що знову своїм капелюхом і своєю добротою комусь допомогла. І до того ж вона тепер раділа, що потанцює з дівчатами з села і у себе в замку.