Принцеса Анабелла і таємничий ключ

Жила-була принцеса на ім’я Анабелла. Принцеса виросла в прекрасному замку, який височів на пагорбі з видом на все королівство. Селяни, народ короля Віктора, проте зневажали короля і принцесу. Правда полягала в тому, що король і принцеса робили все можливе, щоб повернути довіру селян після однієї програної війни. Вони намагалися, як могли, але селяни королівства не вірили.

Красива принцеса була сумна через те, що її народ не любить її, і сподівалася, що одного дня це зміниться.

Щодня Анабелла читала книги або прогулювалася закутками замку чи по красивих замкових садах. Найбільше вона любила запах квітів, якими замок був прямо всипаний.

Було прекрасне сонячне ранок. Анабелла поснідала з батьком, королем Віктором, а потім пішла вчитися до королівської бібліотеки. Після школи вона вирушила на свою улюблену прогулянку садом. Коли Анабелла прогулювалася садом, раптом спіткнулася об маленький камінь. Вона впала прямо на пагорб моху. «Ой!» вигукнула вона, коли впала на землю. «Зачекай, що це таке?» задумалася принцеса, коли помітила, що під густим мохом щось ховається. Це була якась стежка. Анабелла встала, обтрусила свою красиву сукню і пішла за стежкою, зарослою зеленим мохом. Стежка вела до прекрасного саду, повного червоних троянд. Такого саду в замку вона ще справді не бачила. Весь сад був схований, зарослий трояндами та бур’янами. Вона відгорнула бур’яни і пробралася до центру саду.

«Тут, мабуть, вже давно нікого не було», — сказала собі принцеса. Раптом вона побачила маленький кам’яний стіл, на якому лежав золотий ключ. Анабелла несміливо взяла ключ у руку і досліджувала його дивні форми.

«Цей сад посадив мій батько, твій дідусь, старий король, для твоєї бабусі», — раптом з’явився за принцесою її батько, король Віктор. Батько потім розповів їй історію про те, як його батько посадив кожен вид червоної троянди в цьому саду на честь своєї дружини, яка так любила троянди. Анабелла була в захваті від історії. Такі красиві червоні троянди вона вже давно не бачила. Кожна мала іншу форму і кожна була унікальною. Анабелла потім пообіцяла татові, що цей сад залишиться їхньою маленькою таємницею. Нехай росте так, як її посадив дідусь Анабелли та батько короля.

«Я знайшла тут і ключ», — показала йому ключ донька. «Від чого ж він може бути?» — задумався король.

Потім Анабелла і король Віктор вирушили назад до замку шукати замок, у який підійде цей особливий золотий ключ. Коли вони вже були на межі своїх сил і обшукали майже кожен куточок замку, Анабеллі спало на думку ще одне місце, куди вони не заглядали.

«Ми ж ще не були в бібліотеці», – вигукнула принцеса, і вони разом вирушили до королівської бібліотеки. Вони оглядали бібліотеку, коли їхній погляд упав на портрет бабусі й дідуся Анабелли та батьків короля Віктора. Король посунув портрет, за яким ховалися маленькі дверцята.

За цими непомітними дверцятами знаходилася стара маленька скринька, в якій лежала маленька гармоніка. «Я майже забув. З цією гармонікою грав мій тато, твій дідусь, на забавах по всьому замку. Гармоніка грала голосно, але красиво. Завжди, коли селяни під замком чули, як грає його гармоніка, з радістю приєднувалися до веселощів. Двері в замку завжди були відчинені. Ця гармоніка об’єднувала всіх, чи то багатих, чи бідних,” сказав їй король про музичний інструмент, який вони знайшли. «Це воно! Це об’єднає наш народ знову разом,» відповіла принцеса.

І так і сталося. Наступного дня король влаштував у дворі великий бенкет і почав грати на гармоніці. Ви не повірите, що сталося потім. До замку зійшлися селяни, які після довгих років знову почули чудовий звук гармоніки. І так народ знову об’єднався. Люди танцювали, їли та раділи. Принцеса Анабелла була щаслива, що разом зі своїм батьком змогли знову об’єднати все королівство, яке стало сильнішим, ніж будь-коли раніше.