Про Сміхованця

В одному селі на Буковині жили такі люди, що не уміли сміятися. Ходили похмурі, гейби на небі сонечко не гріло і зорі не світили. Але в селі був один сміхованець, що служив у дідича. Якось пан сказав:

– Тебе називають усі сміхованцем. То слухай сюди. Як розвеселиш мені село, дістанеш фальчу поля.

– Добре, пане, розвеселю всіх. Але для цього мені треба покинути село хоч на кілька тижнів.

– Іди, куди хочеш, тільки аби сміялися, бо нацькую на тебе псів...

Сміхованець взяв собі торбину і подався в сусіднє село. Там найнявся на службу до одного попа. А у попа була файна донька. Наймит їй сподобався, і вона закохалася. Минув тиждень чи два, і дівчина сказала:

– Тату, я вже хочу віддаватися.

– За кого?

– За нашого наймита.

– Не можна, ти попівна, а не проста мужичка.

– Уже пізно, тату, таке говорити – мусите нас поблагословити.

Піп зрозумів, що вдіяти нічого. Покликав наймита й питає:

– Як ти називаєшся?

– Не можу сказати...

– Чому?

– Бо соромно. В мене таке ім’я...

– Мені можеш сказати – я маю бути твоїм тестем.

– Ну, добре, називаюся Сунь три пальці в ніс.

– Справді, якесь нетутешнє прізвисько. Та най... Коли повінчаєшся із моєю донькою, я тебе перехрещу.

Наймит не став чекати весілля, ноги на плечі – і гайда! Того ж таки дня вернувся додому.

А в неділю дідич сказав сміхованцеві:

– Запрягай коні, чоловіче, поїдемо в сусіднє село на храмове свято – там треба веселих.

Сіли та й поїхали до того села, де наймит мав женитися з попівною. Увійшли до церкви. А піп почав казання:

– Браття і сестри, слухайте мене і робіть те, що я вам скажу...

Та уздрів свого наймита і закричав:

– Сунь три пальці в ніс! Держіть його!

Парафіяни засунули в ніс тільки по два пальці і відказують:

– Панотче, третій не влізає.

– Моцно тримайте!

Дідич так реготав, що аж за черево тримався. А наймит сказав:

– Тікаймо, пане, бо нам буде велика біда!

Вибігли із церкви, скочили на воза, і тільки закурилося за ними.

А пан весь час реготав:

– Ну, чоловічку, ти мене добре розвеселив! Тепер ще так розвесели село – і фальча поля вже твоя.

Наймит подався у село. Сів собі над річкою й міркує, як розвеселити всіх селян. Раптом глип – на кладці сільська злодійка. Вона украла у корчмаря цапа і тягне за собою. Але цапа хоч ріж, хоч рубай – не ступить на кладку.

– Шляг би тебе трапив, дурний цапе!– кричить баба.

А той навіть не моргне. Уперся та й годі!

– Як не хочеш кладкою, то підеш убрід!

Злодійка схопила цаписька за роги і тягне у воду. Але де там! Цап ні кроку не хоче ступити.

Надійшов двірник. Злодійка попросила:

– Поможіть перетягнути цього дідька на той бік.

Баба тягне, а двірник тручає. Але цап – на місці.

Попри річку йшов жандарм, і двірник гукнув:

– Ану, шандарю, іди сюди тручати нездалого цапа!

Жандарм тручає двірника, двірник – цапа, але той – ні кроку.

Жандарм оглянувся й уздрів на вулиці дяка:

– Еге, дяче, іди сюди і потруть мене. Може, цап почує силу.

Дяк тручає жандарма, жандарм – двірника, двірник – старого цапа, а той – ніби коріння пустив.

Дяк уздрів паламаря, покликав і його:

– Ану, паламарю!..

Паламар тручає дяка, дяк – жандарма, жандарм – двірника, двірник – самого цапа. Та шкода роботи!

Наймит-сміхованець дивився на все те, а потім сказав:

– Тут – гов! Потримайтеся, я приведу допомогу!

І побіг у село.

– Це якась нечиста сила,– каже баба-злодійка на цапа.

– Треба піти до попа, аби скропив цапа свяченою водичкою,– порадив паламар.

– І нас перехрестив! – додав дяк.

Тим часом сміхованець скликав усе село. Люди прийшли до річки і, коли уздріли, як сільські верховоди тручають Моткового цапа – помагають бабі красти, то розреготалися, аж дідич почув. Він дуже здивувався і так розкрив рота, що нараз одна щелепа заскочила за іншу, і він більше не затулив рота.

Наймит-сміхованець виграв у пана фальчу поля. Кажуть, більше не наймитував, а обробляв ту фальчу і добро постолом возив.