Про принцесу Єлизавету

За сімома річками та сімома горами стояло маленьке королівство. Воно було оточене кількома дрімучими лісами. Жили в ньому мудрий король і його королева. Разом з ними жила їхня донька. Прекрасна принцеса на ім’я Єлізабет. Але вона не була звичайною принцесою. Вона була іншою.

Кожна принцеса любила гарно вдягатися, доглядати за собою і поводитися благородно. Єлізабет носила штани, а не сукні та спідниці. Вона любила заплітати своє гарне довге чорне волосся у хвіст. А замість того, щоб ходити на бали і граціозно прогулюватися в саду, вона сиділа в своїй кімнаті і малювала.

Але це були не просто малюнки. Єлізабет малювала досвід. Це були надзвичайні історії. На малюнках були дракони, які рятують принцес, друзі, які тікають від великих ящірок, або тварини, які допомагають врятувати ліс. Єлізабет часто уявляла, як вона все це пережила у своїх історіях. Найбільше їй подобалося, коли вона могла зняти корону принцеси і почати малювати. Але вона навіть не уявляла, як її малюнки можуть ожити.

Одного разу, після важкого навчального дня, коли їй довелося намагатися поводитися шляхетно і виконувати всі вимоги, які має виконувати принцеса, вона прийшла до своєї кімнати і не могла дочекатися, коли ж можна буде відпочити. Замість сукні вона вдягла щось зручне та вільне і лягла на ліжко з папером та олівцем у руках. Вона увімкнула свою уяву і почала малювати. На папері почав з’являтися таємничий ліс. Скрізь бігали дивні тварини. Фіолетові слони, смугасті мавпи та змії з ногами. Принцеса не шкодувала своєї фантазії і малювала все, що спадало їй на думку. Коли вона на мить заплющила очі, роздумуючи, що б ще намалювати для казки, хтось поплескав її по плечу.

Коли вона розплющила очі, тварини, яких вона намалювала, були в її кімнаті. Єлізабет швидко зіскочила з ліжка, зачинила великі двері в свою кімнату і закрила всі штори на вікнах, щоб ніхто не бачив, що відбувається всередині. Тварини подивилися на неї, і фіолетовий слон сказав: “Що ти дивишся, принцесо, ти ж завжди хотіла втілити в життя свої малюнки. Тому ми всі прийшли до тебе. Нам подобається, як ти нас малюєш. І ми хочемо разом з тобою помандрувати у пригоди. Ходімо.” Він штовхнув принцесу хоботом, і все почало відбуватися. Тварини гралися з Єлізабет і допомагали їй малювати нових друзів. Вони побудували в кімнаті бункери та королівства з подушок. Принцеса була щаслива. Їй не потрібно було носити модний одяг і поводитися як принцеса. З її жвавими малюнками вона поводилася так, ніби знову була маленькою дівчинкою.

Коли тварини повернулися на папір і знову стали просто малюнками, вже вечоріло. Єлизавета одягла свою вечірню сукню і приготувалася до вечері з королем і королевою. Але тепер їй було байдуже. Вона знала, що навіть королівські обов’язки треба виконувати. Зрештою, вона була принцесою. І оскільки вона була розумною і слухняною, вона знала, що повинна поводитися як принцеса. Але вона також знала, що знову прийде час, коли вона буде малювати своїх друзів і насолоджуватися кожною миттю з ними.