Про пана-капітана

Був, де не був, один пан-капітан, який любив хвалитися великою силою. Раз він привів до кузні коня, аби підкувати, і каже ковалеві:

– Гей, слухай сюди! Зроби дві підкови для мого коня, та щоб вони обидві були з доброго заліза! А ще – роби швидко, бо я збираюся на лови.

Коваль одразу взявся до роботи. Постукав, постукав – одна підкова уже є!

Пан-капітан узяв її до рук – підкова розламалася.

– Слабе залізо! Давай ліпше!

Коваль посміхнувся. Почав кувати знову. Коли була підкова готова, подав панові.

Пан-капітан її лише зігнув. І наказує:

– З твердішого, твердішого заліза!

Коваль зробив ще одну підкову.

Вхопився пан ламати її. Витискує із себе всі сили – підкова і не гнеться.

– Може бути! – каже. – Тільки швидше куй, бо мене вже чекають на лови.

Кінь стоїть підкований, б’є по землі копитами. Коваль чекає плату. Пан-капітан вийняв золотого і дав ковалеві:

– За добру роботу!

Але коваль каже:

– Пане-капітане, ваш золотий слабий! – і зламав монету, якби була зі скла.

Придивився пан до коваля. Вийняв ще два золоті. Коваль склав їх разом і зігнув.

– І ці не годяться!

Пан-капітан дуже здивувався. Та що мав чинити? Вийняв із кишені вже три золоті.

Коваль підкинув гроші на долоні та й каже:

– Ці вже добрі!

І пан-капітан більше не хвалився великою силою.