Про крихітку-автобус, який боявся темряви

Жив-був на світі малюк-автобус. Він був яскраво-червоного кольору і жив з татом і мамою в гаражі. Щоранку всі троє вмивалися, заправлялися бензином, маслом і водою, а потім везли пасажирів з села до великого міста біля моря.

Туди і назад, туди і назад.

Малюк-автобус часто робив цю дорогу вдень, але пізно ввечері їздити йому не доводилося. До того ж він дуже боявся темряви. І ось мама сказала йому:

– Слухай одну історію! Давним-давно темрява дуже боялася автобусів. І одного разу мама сказала їй: Не треба боятися. Якщо ти ввечері побоїшся вийти, щоб огорнути світ темрявою, люди так і не дізнаються, що пора спати. І зірки не дізнаються, що пора світити. Ну ж, сміливіше!

І ось темнота, яка весь день ховалася за спиною сонця, почала потихеньку опускатися на вулиці і будинки. По місту туди-сюди снували автобуси. Темрява набралася хоробрості і спустилася трохи нижче. На вулицях вже засвітилися вогні, і водії автобусів теж увімкнули світло у салонах своїх машин.

Нарешті темрява огорнула все місто, але не встигла вона отямитись, як, гудучи на ходу, крізь неї промчав автобус. Яка несподіванка! Але їй сподобалося. Мабуть, трошки лоскітно, але дуже весело.

Потім крізь темряву промчало ще кілька автобусів.

Їх салони були яскраво освітлені, люди в автобусах купували квитки, сідали, вставали – словом, чудово проводили час.

Пізніше, коли зійшов місяць, темрява бавилась в хованки з будинками. А вранці знову зійшло сонце і відправило темряву додому, до мами. Але тепер темрява вже не боялася автобусів.

Коли мама-автобус закінчила свою історію, малюк-автобус сказав:

– Гаразд, поїду.

Прийшов водій, завів мотор, ввімкнув світло, прийшли люди, розсілися по своїх місцях, кондуктор дав дзвінок, і маленький автобус поїхав прямо в темряву до великого міста біля моря.