Парубок і чорт

Пас парубок уночі скот недалеко од ставу. Коло ставу лежав чоловік, а воно не чоловік, а лукавий перекинувсь чоловіком. А вовк крадеться, хоче його сонного з’їсти. Той парубок думає, що то чоловік – і крикнув:

– Ото, дядьку, вовк із’їсть!

Він як схопиться – та в воду. А той каже:

– Коли б я знав, я б і не казав; я думав, що чоловік.

Вовк побіг. Коли чорт виходить і каже:

– Ну, спасибі, дядьку, що ти мене од смерті одборонив. Одбороню і я тебе. Заберуть тебе в солдати, піймають тебе людоїди, будуть годувать на сало…

Забрали його в солдати, піймали його песиголовці (тії, що людей їдять), годують на сало. Уже вгодували, уже й пучки врізали – хотіли різать. Він і здумав про того. Коли той уночі й біжить. Там замки такі здорові – лукавий як добіг, то так і одчиняються. Він прийшов до його:

– А що ти, дядьку, живеш тут?

Каже:

– Живу.

– Поведи мене, де тут гроші є.

Каже:

– Боюсь, хотя мене одсіль як Бог виніс!

Він каже:

– Постій, не кажи так, що Бог виніс. Бог тебе не нестиме, а ще я буду нести.

Він пішов, де є гроші, три мішки набрав, виніс надвір, поскладав на себе. Той парубок сів – не вгадав, коли й додому одвіз.

Привіз до ставу, та туди, де чорти живуть. Так чорт:

– Ну, котрий одвезе чоловіка додому? Я вже відки віз?

Так всі не хочуть. Один кривий каже:

– Я довезу.

Поклали на кривого гроші.

– Гляди ж, – каже чорт, – тільки замітиш свою сторону, так і кажи: Тпру!

Вони біжать, куражка спала – парубок каже: Тпру!

Дак він:

– Чого ти?

Каже:

– Куражка спала!

– Далеко, – каже, – вертаться, п’ятсот верст убігли, як сказав тпру…

Чорт привіз його додому, під хатою положив і гроші тії.

– Гляди ж, – каже, – живи. Ми до тебе приїдем якраз у год, довідаємось, як ти живеш.

Так він жив год. Вони в год якраз і прийшли довідаться. Походили, та й пішли, та більше вже їх не бачив той парубок.

Правда колись була, та давно, мабуть!