Пан Корбес

Були собі колись курочка й півник, і надумали вони піти в мандри. Півник змайстрував гарний візочок з червоними коліщатами й запріг у нього чотирьох мишок. Курочка сіла з півником у візочок, і вони вирушили в дорогу.

Недалеко й від’їхали, як зустріли кицьку. Вона й питає їх:

– Куди ви їдете?

А півник відповідає:

Візочок котиться, і ми на нім,

До пана Корбеса, у його дім.

– Візьміть і мене з собою, – просить кицька.

– Сідай, – каже півник. – Тільки на задок, щоб із передка не випала.

Всі рядочком посідайте,

Коліщат не закаляйте.

Коліщата крутяться,

Мишки добре трудяться.

Візочок котиться, і ми на нім,

До пана Корбеса, у його дім.

Потім трапилось їм жорно, потім яєчко, потім качка, потім шпилька і нарешті голка. Всі вони посідали рядком у візочок і поїхали з курочкою й півником.

Їхали вони, їхали, аж ось і дім пана Корбеса. Стали вони, подивилися, а пана Корбеса нема вдома. Тоді мишки закотили візочок до повітки, курочка з півником вилетіли на сідало, кицька вмостилася під комином, качка у зливальниці, яєчко загорнулося в рушник, шпилька встромилася в сидіння стільця, голка вискочила на подушку в головах ліжка, а жорно лягло над дверима.

Прийшов пан Корбес додому й хотів розпалити в печі, а кицька йому запорошила попелом очі.

Він побіг до кухні, щоб умитись, а качка бризнула йому водою в очі.

Він хотів утертися рушником, а яєчко викотилося, розбилось і заліпило йому очі.

Він хотів відпочити й сів на стілець, а шпилька його – шпиг!

Розгнівався пан Корбес і кинувся на ліжко. Та тільки-но поклав голову на подушку, як голка його – коль!

Він зойкнув і хотів вибігти надвір. Та тільки-но ступив на поріг, як жорно впало й оглушило його.

Мабуть, дуже лихий чоловік був пан Корбес.