Пачоси

Жила колись дівчина, була вона красуня, та зате ледащиця й нечупара. Коли вона пряла пряжу, то сердилася; якщо їй траплявся маленький вузлик на лляному волокні, вона виривала і викидала його разом з цілим жмутом прядива.

А мала вона служницю, ота вже була працьовита – підбере викинутий льон, обчистить його, спряде його тонко та гарно; і ото виткала вона собі з таких пачосів гарну сукню. А сватався до ледачої дівчини один хлопець, і мали вже святкувати весілля. Увечері напередодні весілля весело танцювала старанна дівчина в своїй новій сукні. Побачила її наречена та й каже:

– Як не сором танцювати їй,

Адже пачоси ото на ній!

Почув це жених і запитує наречену, що вона цим хотіла сказати. І розповіла вона женихові, з якого льону зробила собі сукню її служниця.

Як почув це жених, то зрозумів, що вона ледащиця, а та, бідна дівчина, працьовита.

Покинув свою наречену, підійшов то тієї і вибрав її собі в дружини.