Нічні побажання Сонечка

Жила-була на небі велика і тепла зірка на ім’я Сонце, а всі звірятка в лісі лагідно називали його Сонечком. Кожного дня Сонечко дарувало тепло і світло, будило ліс та допомагало тваринкам гратися, збирати їжу та радіти.

Але ось настав вечір, і Сонечко почало прощатися з усіма своїми друзями, готуючи їх до сну.

Спочатку Сонечко глянуло на маленького зайчика Пухастика, який стрибав серед квітів.

— Пухастик, настав час спати, — м’яко промовило Сонечко. — Спокійних снів тобі, мій любий зайчику!

— Спасибі, Сонечко! — відповів зайчик, потягнувся і ліг у своє затишне ліжечко з м’якої трави.

Далі Сонечко звернулося до хитрої лисички Ліс, яка саме заховала свій хвіст під себе, лягаючи у своє нірку.

— Ліс, час відпочивати. Нехай тобі насняться солодкі сни про лісові пригоди!

— Спасибі, Сонечко, — тихо прошепотіла лисичка, закриваючи очі.

Потім Сонечко поглянуло на маленького їжачка Колючка, який вже згорнувся в клубочок під деревом.

— Спи міцно, Колючку. Завтра на тебе чекають нові пригоди, — лагідно побажало йому Сонечко.

— Спасибі, Сонечко, — пробурчав їжачок, вже напівсонний.

Нарешті Сонечко побачило пташок, що сиділи на гілках і готувалися до сну.

— Спокійної ночі вам, пташечки. Завтра побачимося знову! — весело промовило Сонечко.

Всі звірятка лісу тихо заспокоїлися, і Сонечко повільно сховалося за обрій. Стало темно, і на небі засяяли маленькі зірочки. Вони м’яко світили, наче нічні ліхтарики, даруючи спокій та тишу.

Тепер увесь ліс заснув, і тільки легкий вітерець ніжно колихав листя дерев. Тваринки бачили гарні сни про яскравий день, який настане знову, коли Сонечко повернеться.

І так ліс спокійно спав під зоряним небом, чекаючи на новий, світлий ранок.

А тепер і ти засни моє сонечко.

Кінець.