Мишко і два незнайомці: Хто добрий, а хто небезпечний?

Жило собі маленьке мишенятко на ім’я Мишко. Це був його перший день, коли він вирішив залишити свою затишну нірку й дослідити світ навколо. Та його пригода ледь не закінчилася лихом.

Повернувшись додому, Мишко схвильовано розповів мамі про те, що сталося: – Мамусю, ти не повіриш, яких дивних істот я побачив! – захоплено почав він. – Спочатку все було спокійно, я гуляв по двору, аж тут завернув за ріг і побачив двох незнайомців. Один з них виглядав дуже добрим і лагідним, а інший – справжнім страховиськом!

Мама Мишка уважно слухала, а він продовжив: – У того страховиська на голові й під шиєю звисали шматочки сирого м’яса. Він ходив двором, нервово тупцяв ногами й час від часу бив себе по боках своїми… е-е… руками! Щойно він мене помітив, одразу роззявив свій загострений рот, наче хотів мене проковтнути, а потім видав такий пронизливий крик, що я мало не вмер від страху!

Мама Мишка задумливо кивнула: – А що ж ти скажеш про другого?

Мишко усміхнувся: – О, той був зовсім інший! Він мав м’яку, блискучу шубку, лагідний погляд і довгий хвіст, який плавно рухався. Він навіть усміхнувся до мене! Мені здалося, що він ось-ось щось скаже, але тут те страховисько знову зарепетувало, і я побіг додому, що було сил.

Мама суворо подивилася на сина: – Мишку, той, хто тобі видався страховиськом, – це всього лише півень. Він не завдасть тобі жодної шкоди, хоч і галасливий. А от той добрий і лагідний – то кіт, наш заклятий ворог. Під його лагідною зовнішністю ховається хижак, який тільки й чекає нагоди нас з’їсти.

Мишко здригнувся: – Невже це правда, мамо?

– Авжеж, сину, – відповіла мама, обіймаючи мишеня. – Запам’ятай на все життя: ніколи не суди про когось лише за зовнішністю. Вона може бути оманливою.

Мишко замислився й пообіцяв собі бути обережнішим у майбутньому.

Кінець!