Маленький білий Зайчик

Був собі Маленький Зайчик, який дуже любив дивуватися всьому. Він жив у великому лісі зі своєю мамою і багатьма друзями. Кожного дня він виходив гуляти по лісу і дивився на різні речі.

Одного разу він побачив зелену траву, яка росла на галявині. Він подумав: Як би це було бути зеленим, як трава? Я б міг ховатися від хижаків і ніхто б не помітив мене. Він підійшов до трави і почав тертися об неї, намагаючись стати зеленим. Але нічого не вийшло. Він лише забруднив свою білу шерсть.

Потім він побачив високі ялинки, які стирчали вгору. Він подумав: Як би це було бути високим, як ялинки? Я б міг бачити все, що відбувається в лісі, і ніхто б не міг мене зловити. Він підійшов до ялинки і почав стрибати, намагаючись дістати до верхівки. Але нічого не вийшло. Він лише впав на землю і забився.

Нарешті він побачив кольорових метеликів, які пурхали в повітрі. Він подумав: Як би це було бути пухким, як метелики? Я б міг літати, куди захочу, і ніхто б не зміг мене схопити. Він підійшов до метелика і почав махати вухами, намагаючись злетіти. Але нічого не вийшло. Він лише розгубився і загубився.

Маленький Зайчик засумував. Він подумав: Може я не такий цікавий, як інші речі в лісі? Може я не такий гарний, як зелена трава? Може я не такий сильний, як високі ялинки? Може я не такий веселий, як кольорові метелики? Він сів на землю і заплакав.

Але тут він почув знайомий голос. Це була його мама, яка шукала його. Вона побачила його і підбігла до нього. Вона обняла його і поцілувала. Вона сказала: Маленький Зайчик, де ти був? Я так за тобою сумувала. Я прийшла тебе забрати додому.

Маленький Зайчик подивився на свою маму і посміхнувся. Він подумав: Як би це було бути як моя мама? Вона така добра, мудра і любляча. Вона завжди знає, що мені потрібно. Вона завжди чекає на мене вдома. Він обняв свою маму і сказав: Мамо, я так радий, що ти тут. Я так радий, що я твій син.

Вони пішли додому, де на них чекали їхні друзі. Вони розповіли їм про свої пригоди в лісі. Вони сміялися і гралися. Маленький Зайчик забув про свої сумніви. Він зрозумів, що світ сповнений дивовижних речей, і є над чим дивуватися. Але найбільше він дивувався тому, що він мав таку чудову маму, яка любила його таким, який він є.

Кінець.