Лисиця та журавель

На болоті в очереті на купині жив журавель, там же, трохи оддалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості: Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно по¬знайомились, а досі одно в другого не були в домі. – Добре, кумасю, сьогодні зайду.

Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмазала її по тарілці і дожидала гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать: їж, їж, куме, не стісняйся, будь, як дома. Журавель нахилив голову до тарілки, довбав, довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихотки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і живо спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві: Не положи гніву, куме, більше потчувать нічим, чим багата, тим і рада.

Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрощ, а нічого на це не сказав, а тільки подумав: Погоди, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувать кума! Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу попрохав її до себе на обід: Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра, я приготую смачний обід. – Добре, добре, прийду, твоя гостя.

Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наложив рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться – мчиться лисиця. Він низько поклонився і каже: Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід з двох блюд.

Почали вони обідать. Журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілась біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно подивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала: Ти, куме, доїдай кашу, а я приймусь за друге блюдо, аби швидше.

Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу. Мотала головою, поки миша попала їй в рот. Вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй ослобонить свою голову. Журавель доїв кашу і каже: Не положи гніву, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад.

Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик з головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля вмісті з глечиком. Лисиця зблудила з дороги і поплелась, куди попало. Наткнулась вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, окружили лисицю і почали її буздикать кийками. Вона куди не поткнеться – все на кийок наткнеться.

Пастухи добре-таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець невзначай ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчалась що єсть духу, аж курява вставала.

З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась. Лисиця утекла в ліс і вже більше з журавлем не зустрічалась.